Чому у тебе очі такі світлі?
і сам ти зітканий із пір’я?
розчаруватись хочу непомітно,
сплітаючи із слів своїх ганчір’я

Мені теплом від тебе віє ще й сьогодні,
що кілька кілометрів поміж нас,
я ще у вчора, в тій безодні,
де у дощі тонув розмоклий час

Яке ж у тебе здоровенне серце,
чому ти розумієш все без слів.
Ти мої сльози поскладаєш у відерце,
понесеш до віддалених морів

І так хотілося б мені, щоб клонувалась,
коли цілуєш дивні біоструми рук,
щоб я не плакала, тільки посміхалась.
Мій янгол-охоронець, вірний друг…