Минає...

Як швидко минає рік. Не встигла оговтатись від буденних справ і знову свята, знову Новий рік. Здавалося ще вчора підлітала на гойданці вище неба і збирала смачнючі яблука у саду. А сьогодні — вже самотньо гойдається кольорова забавка на похмурих сірих гілках старої яблуні. Здавалось, ще вчора найбільшою проблемою було планування походу чи покупка нових роликів, а сьогодні — сусідські діти кажуть тобі «Добрий день» і більше не кличуть під балконом на вулицю гартися в резинки, скакали чи козаки-розбійники, і гучний клич «Вожатий-вожатий подай пионера!!!!» — звучить уже не від тебе, і не тебе мама кличе з вікна обідати. І твоя гілка на дереві, яка була справжнім п'єдесталом, лише твоїм, вже давно кимось зайнята. І це найменша проблема з усіх. І радощі вже не ті, і цукерки можна купити самому за свої гроші, та смак не той. І жаль квітів, найбільше жаль квітів, чимось ми схожі з ними…

Фото: Євген Вишиваний