Як багацько людей внутрішньо багаті і такі щербаті…
Хотіла друга віднайти, а у вороги взяли за те, що не так говорила, не так думала, не те робила. Як маріонетка за нитками ходила. Як і колись себе на друге місце, крила…
Може й справді праві Боги, хто коли родився, але не ти…
Я як помилка, яку не зітруть. Може пощастило, а може і ні, це достеменно не відомо мені.
Як чинять з тими, що в світ цей прийшли, але запрошення погубили своє?! Що робить тим, яких не чекали?! Чому ще малою мене не ховали?! А як ізгоя у світ відіслали. Дали торбинку, де щастя немає, хліб за який на ланцюги саджають, б«ють ще й не довіряють. Завжди відсилають чи просто клянуть…
І вічно кажуть: „Ти ніхто, помилка про яку забули“. Родили — загубили. Дали життя, я й не просила. Рахунки за помилки ще й відкрили, та не мої, а тих хто породили. В життя заслали й не питали.
А скільки би життів спасли, нікого б не ламали, нікому б не брихали. Життя би краще було, якби мене не було…
Багато людей просто ламають, а все через те, що любові немає.
Хоч скільки б я сили в кулак не взяла, багато добилась, але то не я. Як можу я бути собою? Без волі, яку так ховали і просто ламали.
Чужі руки до тіла торкались, чужі губи мене цілували. Такі холодні і німі, одним словом бридкі…
Своє ж і рідне загубилось, в пітьмі недовіри скрилось. І крики вже не чув ніхто…
Зламали… І в той же час родили, новий світ відкрили, де всім наплювати і від усіх треба серце ховати. Серце, яке будуть знову кувати, розбивати, ламати, до маріонетки подавляти. Щоб у задоволення пограти і дозволу не питати…
Тихо нитки рвуться, в клітках серця б»ються. Тихі посмішки, усмішки, оскал хижий як у кішки.
Як боротися з усім?
Як побороти все помилці, такій небажаній дитинці?!..
0 коментарів