Народжені були, щоб по землі ходити,
Когось ненавидіти, а когось любити.
Створили нас щоб просто існувати,
Ну й додаткові функції ще й виповняти.
Та переконані чомусь, що небо зможемо дістати,
І що для цього зовсім не потрібно нам літати.
Всі думають, що якщо просто захотіти,
То можна буде забаганки свої всі здійснити.
Але не тільки ти існуєш тут у світі,
Таких мільйон і нікуди їх діти.
І ось існує парадокс в житті:
Що саме інші заважають нам до тих зірок дійти.
О, дійсно, що з одного боку це саме так:
Тебе хтось зупинив, а без мети своєї ти – жебрак.
Й тоді клянеш усіх, на долю нарікаєш,
Й чомусь про виконання мрії вже ти забуваєш.
Але подумай сам: хто винний, що так сталось?
Можливо просто відчуття легкодоступності у тобі розігралось?
Лише тоді, мабуть, ти істину єдину зрозумієш:
Щоб досягти мети – борись і з цим нічого вже не вдієш.
Так, інші на шляху нам цьому заважають,
Але ж вони боротись за мету тобі не забороняють!
Тут треба просто довести тобі,
Що саме й тільки ти гідний здійснення жаданої мети.
Ну справді, треба ще попрацювати,
Щоб перешкоди на шляху важкому подолати.
Але тут тільки ти борець й для тебе всі завдання,
Й лише від тебе всі чекають виконання.
Та ти іди до неба, до зірок лети,
І вір, що дійсно досягнеш омріяної вже мети.
Борись, доказуй, до кінця іди,
І ось тоді винагороду свою отримаєш нарешті ти!
0 коментарів