Сльози котились, вночі пропадали
Зорі із неба падали, в’яли.
Тихо із верху спускалися, бігли
Коні галопом неслися, летіли.
А вже за ними ходою легкою
Ангели з неба спускались додолу.
Крила біленькі і одяг легкий
Образ спокійний і погляд земний.
Пара щоночі ховалась, тікала
І на землі собі спокій шукала.
Так от тривало й тривало
Тільки біда їх велика спіткала.
Сльози котились, вночі пропадали
Зорі із неба падали, в’яли.
Дівчини – янгола більше не стало,
Бо на землі вона долю шукала,
Своє життя по частинках складала.
Вже не кохання у серці блукало
Сльози і втрати душа пригадала
Крила пилюкою дома припали.
Шати охайні на будні зміняла
І вже забула про райське життя
Вона пішла у своє небуття.
Він же на небі все бігав, скитався
Він приходив, але більше боявся,
І охоронцем для неї зостався
Крила розправив і попрощався.
Тихо на небі ще сльози він лив
Він не ховався, він просто так жив.
В хвилі такі на землі всі ховались
Сльозами тими дощі проливались.
Але вона чомусь не боялась
Під тим дощем щоночі купалась.
Тихо шептала:
Я ВІЧНО ТВОЯ…
0 коментарів