Взяв палітру своїх вражень, а в навушниках, як завжди, грає якась проза, від якої на очах бруньками вихлестуються гіркі краплі і серце розривається, вивертає душу навиворіт і пере в пральній машині з білизною, аби було болючіше, пекучіше. Немов побував в пеклі. Гарно сказано: «Коли я помер, ти навіть не відчула», мабуть так, ти не відчула, коли я помирав, ти була з іншим, займалась не тим, відчувала не те, не те, як я останнім подихом видихав моє ім'я, як я казав, воно солодке і трохи з гірчинкою. «Так, для гострих вражень я додам червоного жагучого перцю, такого, як ти, тобто як твоє ім'я» — я тобі шепотів на вухо, коли ти спала. З моїх сухих вуст востаннє воно звучало, а ти не чула… Всесвіт був зі мною, а ти така холодна і жагуча не була. А можливо, я кричав? О, ні, не можливо, я таки кричав, що є сили, аж слина хлистала в різні сторони. Я хотів, аби ти почула ту таку гірку кличку, яку я тобі казав шепотом. Все ж таки кричав… Ти зробила все для того, аби я заплутався в наших стосунках, яких і не було. Я згорів до попелу, я помер, і востаннє я прокричав твоє ім'я, жагуче ім'я з маленьким додатком «…Fuck You!».
0 коментарів