Контраст між вічністю і духом,
Постійні спалахи печалі
Чужий бік рідної медалі — І суміш глухоти зі слухом.

Розлогі й чорні вени з кави.
Вони течуть бруківкою по місту,
Стікаються у вирі десь без змісту,
Заповнюючи собою простір й трави.

Отак закінчиться черговий вечір.
За ним прийде весна, а згодом чай
Котрий спіткає своєрідний край
Небесний чистий як сама печаль.

1 коментар

avatar
влучно=)

Залишити коментар