Через сад і роздоріжжя
повз колосся й стигле збіжжя
поспішав смаглявий вечір.
Ніби вітер, що за плечі
непомітно обіймає,
День у день кудись гасає.
Вечір йде повільним кроком
не мина нікого боком.
Зазвичай він мовчазний,
теплий… іноді сумний.
Вітер грає колисанку:
Засинайте всі до ранку!
Ранок згубить теплий вечір,
Жаль — не вітер, що у плечі
б’є щосили і жене,
так ненавидить мене.
Вечір лагідний і тихий.
Він мій прихисток і втіха.
Спокій мій, моя стихія.
Вечір тихий – моя мрія.

0 коментарів

Залишити коментар