Коли хворієш, яскраво наринає спогад з дитинства. Де на першій стадії на тебе сваряться, що захворіла. На другій – бурмочуть, що тепер необхідне лікування. І, нарешті, на третій – вкладають у ліжко, всупереч усьому забороняють підводитись. А далі: гаряче молоко, мед, ліки, градусник і теплий, турботливий погляд. Я постійно протестувала проти цього в дитинстві, заявляючи: «Не потрібно нотацій, запитань де я захворіла. Не потрібно за мене хвилюватися. Я Сама вилікуюсь!»
Та ось у чому штука, на сьогодні, я б мріяла почути дорікання, бурмотіння, побачити схвильовано-турботливий погляд, і страшенно хотіла б забути оті рядки: «Не потрібно нотацій. Не потрібно за мене хвилюватися. Я Сама вилікуюсь!»
Бо «я Сама» звучить гордо, гучно і по-дорослому – лише у дитинстві.
фото: Ксения Засецкая
Та ось у чому штука, на сьогодні, я б мріяла почути дорікання, бурмотіння, побачити схвильовано-турботливий погляд, і страшенно хотіла б забути оті рядки: «Не потрібно нотацій. Не потрібно за мене хвилюватися. Я Сама вилікуюсь!»
Бо «я Сама» звучить гордо, гучно і по-дорослому – лише у дитинстві.
Ольга Осмолян
фото: Ксения Засецкая
0 коментарів