Брехун і ти, якщо кричиш, що нема любові,
Хоч всі довкола і так вже брехуни,
Всі недоступні й такі всі гонорові
Черпають посмішки з душевної казни…

Ціна словам про щастя, коли важко,
Мізерна, та і водночас їм нема ціни,
Бо серце так тріпоче як у клітці пташка…
Не видавай себе, не прогинай спини!

Любов тебе в петлі своїй задушить,
Та так приємно, що увійдеш у смак,
У грудях все розірве і осушить
Ще гірше від тих лютих вовкулак…

Нащо тобі у чомусь признаватись?
Аби із болем ділити свій багаж?
Тулитись до подушки і не дочекатись,
Щоб хтось складав розламаний колаж…

Ні, зізнатися в коханні – злочин,
Та й до лиця мені тепер — брехати…
Дурна чи як на серце лити кислотний розчин?
Рани від якого нема чим запікати?..