Крутиться коло яскравого сонця
Навколо землі, що змінює масті.
Немає душі у змарнілого серця
Воно поглинає любов і щастя.

Кричить і плаче мі-мінор сопілка,
Як сльози ноти падають у простір
Підспівує весна їй щиро, гірко
Роняючи униз бурульки гострі.

Чомусь душа мовчить, немов німа.
Невже казати більш не маю сенсу?
Виспівує дуети крижана зима
З моїм занедбаним і хворим серцем.

Полину я туди де сонце сходить.
Пробачу всім, собі і вільна відлечу.
Можливо небо краплю щастя зронить
Щоб напоїти мою долю досхочу.


Діана Білик © Березень, 2014

0 коментарів

Залишити коментар