новий день і осінь дихає в моє вікно
але мені вже якось все одно
я чекаю снігу
час іде невпинно як бродягя йде бреде
сховавши вуха в шапку назавжди
він чекає снігу
він глухий до шелесту листви
і моїх криків цей час такий простак
але такий великий
нескорений і непідвладний час

новий рік краватку жовту туго затягнув
про мене він давно уже забув
це мені не дивно
він летить а я стою на місці мов дурний
прив«язаний до теплої спини
загадкових стрілок
клятий час він змінює обличчя і статури
заводи і старі мануфактури
йому слабо змінити лиш серця
вони на щастя не йому підвладні

новий біль я шкірю зуби в його джерело
ще трохи й рани сміхом запекло
відродились м»язи
тілу зась літати але падати як раз
адаптуватись до простих образ
воно не в змозі
і хай там що весна зима чи може літо осінь
я зупинити відлік не попрошу
й залишаться хоча і з сивиною
ті ж самі ноги на тій самій дорозі

фото Василий Швыряев

0 коментарів

Залишити коментар