Мені іноді здається, що дитинство пішло і вже не повернеться. Я сама повісила на нього ярлик " назавжди", інший раз категорично обходячи стороною. Хоча, якщо задуматись, в тому немає нічого дивного — так чинимо всі ми. Індульгенцію нам виписує сам час, заслугою стає наш вік.

А вчора я якось різко відчула, що дитинство… воно ж зовсім поруч. І мені не соромно згадувати, що майже половину свого життя я одягалась, як раз на тому самому ринку, куди мене волею долі занесло в суботу вранці. Все ті ж люди, та ж атмосфера, можу припустити, що та продукція залишилася колишньою, мало що змінилося. От хіба що народу тут стало поменше.

Я пробула там хвилин 10. Але, дивна річ, одного цього вже було достатньо, щоб шкільні роки калейдоскопом пронеслися перед очима. Дитинство залишилося позаду запахом літньої трави, пряників, смішним одягом купленим мамою на ринку, відсутністю кордонів і полігоном нескінченних бажань. Вулиці, двори, пов'язані з тими дворами спогади і люди. Воно залишилося пульсуючим наростом на серці і вологою моїх повік. Пройшовшись тими місцями моменти з'явилось перед очима ніби фільм. Так ніби все було вчораж.

Іноді мені не вистачає того часу. Багато в чому наївного, але шалено щирого і чистого.
І тим сильніше я розумію все це, побувавши… всього лише на брудному чернівецькому ринку.

0 коментарів

Автор публікації заборонив додавати коментарі