І всетаки ти…
Ти залишишся назавжди… ти не був моєю любов'ю… але я була шалено тобою захоплена… я « я ніколи не думала, що так тобою захоплюся, а коли захопилася, зовсім перестала думати»…
Ти був актором… а я стала лише черговою зіграною п'єсою у виставі твого життя…
ти подарував мені моменти безумства… дурнуватої романтики… поселив у світі цих приємних дрібниць а потім депортував з цієї прекрасної країни, зробивши мене персоною нон — грата. Минуло вже досить багато часу… ти змінив мене… дуже сильно… настільки сильно, що я себе не впізнаю… коли ми розійшлись, ти сказав мені фразу, що шалено змінила моє життя «… не живи для інших… живи для себе… »… тепер я біжу від кожного прояву почуттів… сахаються від тепла… як крижана скульптура, в страху, що з неї впаде хоч крапля… хоч крапля її гордості, гідності, любові… тепла… « сніжна королева» — улюблена казка дитинства… тепер я стала її героїнею… тільки вже в реальності… ти поставив мені дурні ідеали… ти став для мене, як моральна пластична операція… спочатку було боляче, зате тепер краще… мабуть краще… ти став для мене учителем… я зробила все так, як ти сказав… я хотіла навчиться любити… дякую, відучив… тепер я все частіше чую «стерво» на свою адресу… у нас абсолютно різні смаки...«Ти не можеш забути мене лише тому, що ніхто не може бути таким шаленим, як я»… можливо ти правий… ніхто не може подарувати мені цього ідіотизму, якого я так потребую… Ти з тих, хто звик бути « клуоном » на людях і бояться, що хтось побачить його іншим…
Біль, яку заподіяли тобі давно, змусила одягнути тебе цю кольорову усміхнену маску, яку ти дуже боїшся перед кимось зняти…
Це єдине, чого ти взагалі боїшся…
Ти як дим… такий — же красивий, і такий — же порожній…
Як же мені хотілося помститися… прийти до тебе вже зовсім іншою… посміхнуться, випити кави… показати свою байдужість… прийти, і показати, наскільки учень може перевершити свого вчителя… я б навчила тебе, як годинами дивитися у вікно, не помічаючи часу гуляти по вулицях і ходити одному в кіно… дізнаватися запах моїх парфумів у натовпі, дізнаватися мої риси обличчя в людях, швидше засинати, щоб побачити мене хоча — б у сні і розуміти, що ближче ніж там я вже не буду… в усі очі видивлятися мене в місцях, де я часто буваю… і шукати будь-який привід, щоб зі мною поспілкуватись… перечитувати раз за разом наші смс… видаляти мій номер, але потім знову вносити його в телефонну книгу, адже залишилися смс… адже залишилася пам'ять… навчила б, як бути з тими, від кого тебе нудить, навчила б ходити вночі по вулицях… одному… хоча ти і так це робив)… навчила б тебе болю… показала б, що пережила я… щоб ти вмирав від бажання бути поруч… щоб тебе нудило від коктейлю ненависті і любові до мене… я так хотіла, щоб ти хотів бути поруч…
Ти був гравцем… а я стала лише черговою захоплюючою грою в твоєму казино… в яку ти не захочеш грати знову, адже дуже побоїшся програти.
Ти залишишся назавжди… ти не був моєю любов'ю… але я була шалено тобою захоплена… я « я ніколи не думала, що так тобою захоплюся, а коли захопилася, зовсім перестала думати»…
Ти був актором… а я стала лише черговою зіграною п'єсою у виставі твого життя…
ти подарував мені моменти безумства… дурнуватої романтики… поселив у світі цих приємних дрібниць а потім депортував з цієї прекрасної країни, зробивши мене персоною нон — грата. Минуло вже досить багато часу… ти змінив мене… дуже сильно… настільки сильно, що я себе не впізнаю… коли ми розійшлись, ти сказав мені фразу, що шалено змінила моє життя «… не живи для інших… живи для себе… »… тепер я біжу від кожного прояву почуттів… сахаються від тепла… як крижана скульптура, в страху, що з неї впаде хоч крапля… хоч крапля її гордості, гідності, любові… тепла… « сніжна королева» — улюблена казка дитинства… тепер я стала її героїнею… тільки вже в реальності… ти поставив мені дурні ідеали… ти став для мене, як моральна пластична операція… спочатку було боляче, зате тепер краще… мабуть краще… ти став для мене учителем… я зробила все так, як ти сказав… я хотіла навчиться любити… дякую, відучив… тепер я все частіше чую «стерво» на свою адресу… у нас абсолютно різні смаки...«Ти не можеш забути мене лише тому, що ніхто не може бути таким шаленим, як я»… можливо ти правий… ніхто не може подарувати мені цього ідіотизму, якого я так потребую… Ти з тих, хто звик бути « клуоном » на людях і бояться, що хтось побачить його іншим…
Біль, яку заподіяли тобі давно, змусила одягнути тебе цю кольорову усміхнену маску, яку ти дуже боїшся перед кимось зняти…
Це єдине, чого ти взагалі боїшся…
Ти як дим… такий — же красивий, і такий — же порожній…
Як же мені хотілося помститися… прийти до тебе вже зовсім іншою… посміхнуться, випити кави… показати свою байдужість… прийти, і показати, наскільки учень може перевершити свого вчителя… я б навчила тебе, як годинами дивитися у вікно, не помічаючи часу гуляти по вулицях і ходити одному в кіно… дізнаватися запах моїх парфумів у натовпі, дізнаватися мої риси обличчя в людях, швидше засинати, щоб побачити мене хоча — б у сні і розуміти, що ближче ніж там я вже не буду… в усі очі видивлятися мене в місцях, де я часто буваю… і шукати будь-який привід, щоб зі мною поспілкуватись… перечитувати раз за разом наші смс… видаляти мій номер, але потім знову вносити його в телефонну книгу, адже залишилися смс… адже залишилася пам'ять… навчила б, як бути з тими, від кого тебе нудить, навчила б ходити вночі по вулицях… одному… хоча ти і так це робив)… навчила б тебе болю… показала б, що пережила я… щоб ти вмирав від бажання бути поруч… щоб тебе нудило від коктейлю ненависті і любові до мене… я так хотіла, щоб ти хотів бути поруч…
Ти був гравцем… а я стала лише черговою захоплюючою грою в твоєму казино… в яку ти не захочеш грати знову, адже дуже побоїшся програти.
0 коментарів