Мама, вона така, що дала тобі життя.

Мама, вона така, що підтримає, коли ввесь світ не розуміє.

Мама, вона така, що перевірить чи спиш і накриє оголену спину.

Мама, вона така, що до ранку не засне: бо в тебе немає зимових чобіт, а зарплату затримують.

Мама, вона така, що просить в Бога забрати біль на себе, щоб ти не мучився запаленням зуба.

Мама, вона така, що віддасть останній шматок пирога: ти ж так любиш бісквіт із вишнями!

Мама, вона така, що каже: „Залиш здачу з магазину собі”.

Мама, вона така, що міцно тримає за руку на пішохідному переході.

Мама, вона така, що завжди чекатиме, коли приїдеш додому, а дім твій буде завжди там, де мама.

Мама, вона така, що стоятиме у повній маршрутці, а ти сидітимеш: бо змучений сьогодні.

Мама, вона така, що подаючи чай, перевірить чи не гарячий.

Мама, вона така, що вимкне телевізор, коли йтиме улюблений серіал: бо ти заснув на дивані.

Мама, вона така, що віддасть свій шарф, коли на вулиці -17.

Мама, вона така, що в разі ядерного вибуху накриє своїм тілом, щоб ти на наносекунду прожив довше.

Мама, вона така, що прощає все, завжди все прощає.

Мама, вона така, що любить, понад усе тебе любить.

А ти? Ти не слухаєш порад і вже місяць не приїжджав додому; соромишся, що вона цілує в щоки на людях і забирає крихту з рота; нервуєшся, що нагадує про невипрані шкарпетки і дзвонить щодня – навіщо? — ти ж дорослий!

А ти просто заплющ на хвилинку очі. Заплющ, на хвилинку. Уяви: її не стало… Страшно, правда?