ЇЇ звабив ліс,
Прихилили гори,
Вітер обійняв,
Заховали смерекові штори.

Вона весняним сонцем осяяна Дріада,
Стоїть замріяно, як лісова принада,
На плечі хвилею спадають її коси,
З поляни темної де блискотіють роси.

Вона вдивляється у мовчазне довкілля,
І пестить тіло їй бліде проміння,
В священнім пралісі, у нетрях старих віт,
Боги вслухаються в Людину й инчий світ…

Автор вірша-Оксана Федоришин.

8 зображення

0 коментарів

Залишити коментар