Усе так само сидячи в вагоні,
Що тягне нас на дно безодні
Мов білі плями серед пітьми
Блукатимем десь поряд — я і ти.
І в цей момент сплітатимем посеред снів
Ніжне мереживо зі слів…
Вже не зважаючи на більшість,
Чекатимемо вироку за грішність.
А попри нас снуватимуть примари:
Вони ще сподіваються на лаври…
Усі сідатимуть поблизу входу
Геть не шукаючи комфорту.
І тільки вкотре впевнившись у трунку,
Всі натовпом полинуть у розпуку…
А вже десь у повітрі завмерли рештки болю — Для кожного із нас настав момент неволі.
...І більше жоден слова не промовить,
Бо вже нікуди і ніхто не дзвонить…
0 коментарів