Роксолана Жаркова. Після неї дихається свіжо і терпкувато...(поезія)

Серед її пам’ятей є одна зі смаком зубної пасти.
Після неї дихається свіжо і терпкувато…
І приходить квітень, щоби трохи тих снів украсти.
Тих, що сплять із нею, а їх небагато.
Їх трохи між губ, між пальців, між вен і між брів.
Їх трохи, вони муркочуть дитинно й протяжно.
Та є серед них єдиний, в міжгруддя забрів.
Оселився в легенях тютюново-залежно-затяжно.
Вона курить в зачинені вікна.
Хай з вулиці диму ніхто не чує.
І дозволить собі одну.
Ніхто ж навіть про це не знатиме.
Її ліжко якесь браковане.
Тут щоночі когось бракує.
Навіть місячне світло з нього швидко тікатиме.
Місяць боїться дивитися їй в лице, навіть не гляне.
Спиниться десь на шиї, стискаючи, ніби втома.
Обличчя її – незворушне, наче глиняне.
Серцебиття – сміливе, таке, як вдома.
Волосся її задихається від нікотину.
І небо, як той арахіс – солоне і твердувате.
Все зайве – лишає подушці, потрібним – вкриває спину.
І вже забуває, хто він і як його звати…

Роксолана Жаркова,