Роксолана Жаркова. І він озивається в ній так раптово... (поезія)

І він озивається в ній так раптово.
Той березень зі всіма його звуками, кольорами всіма.
Він змінює тембр.
Вона згадує кожне слово.
І навіть ті, що їх в мові давно нема.
Вона засипає його архаїзмами спішно і гучно.
Навіть не натякаючи про відсутність, про зими…
Він торкається до плеча її потайки і беззвучно.
Так, що навіть тиша сповільнює подих з ними.
Він спиняє її здригання передбачливо, трохи кволо.
Щоб не сполохати вЕсни, на віях осілі.
Вона відчуває, як змикаються руки в коло,
Як перше тепло розливається медом по тілі.
Як прокидаються трави.
Як тоншає її шкіра,
Як щось проростає крізь неї, таки проростає…
І якою б стійкою не була її віра,
Він озивається – все замовкає…

Роксолана Жаркова,