Роксолана Жаркова. Щастю достатньо одної любові... (поезія)

Щастю достатньо одної любові і декількох вір.
Осені – кілька днів і з десяток зимових знамен.
Щоби зустріти сніг, треба вийти хоча би надвір.
Щоби тебе – проказати мільйони чужих імен.
Кожне з них пропече всі надії її піднебінь.
Кожне з них – з інших мов, що мертві чи ще є…
Ця зима як зима, як гортанна чиясь глибінь,
Де губиться головне, беззвучне, німе, твоє…
Ця зима, що почне відлік з ранкових крихт.
А більше їй що? Хлібниця вже пуста…
Ця осінь збере голубів світанковий крик.
Їй пора. І нізвідки чекати тепер листа.
І нізвідки вертатися.
Звідти нема доріг.
Звідти чиїсь молитви волочуть свої тіла.
Прострелені груди лягають на мертвий поріг,
Жадаючи ще тепла…
Щастю достатньо знати: вона в теплі.
У сухому взутті, у шерстяних рукавицях.
У соснах гірських, у вині на столі.
У снігах по коліна і відлетілих птицях.
У вітрах між полів, у вогнях автострад.
Між горіхових зерен…за день до Різдва…
Серед снів, телефонних розмов і порад…
Хтось приїде (нарешті!) на день чи на два.
Хтось не буде нічого питати.
А хтось кивне.
Пахне хлібом із печі.
У кожному русі тіста:
Ти пам’ятаєш…?
Ти ще пам’ятаєш мене…
На карті цього міста?