«Мрія»
Маленька мрія, непримітна.
Старенька книжка у руках.
І вже та доля непривітна
Людей всіх ділить по роках.

Ця сильна думка непорушна
Ця стала і незмінна суть.
Але ж вона така бездушна,
Панує в ній нестримна лють.

Манірні дні, та поступово
Той прикрий біль оповиває
І так невпинно, знову й знову
Цей день лиш горем заливає.

І нестійкою є та тиша,
Практично валиться від шуму,
А горе наче сіра миша
У нірці думає ще думу.

Згорає крапля неземного,
Стає усе занадто ясним.
І хочеться лише одного:
Щоб світ, ще трішки, був прекрасним!!!
* * *
Цей темний ліс і мокрий лист,
Щасливий погляд в ту безодню.
І чути десь той дивний свист
Навіє він печаль холодну.

Але так тепло в глибині
І хочеться летіти в небо.
Ідуть години, згодом дні,
Немає часу, але ж треба.

А зорі чарівні й незмінні
Яскраво сяють, як востаннє.
Та шепіт тих дерев осінніх
Все нагадає про світання.

Вчорашній день усе ж загинув,
А новий ще й не народився.
Хтось світ давно уже покинув,
А хтось надовго залишився.

Манить до себе місяць дивний
Він кличе йти із ним в політ.
Але мій сон такий нестримний,
Уже забувся справжній світ.

Та я прокинуся й згадаю,
Усе моє, усю ту дійсність.
Та все ж таки я точно знаю,
Що десь там є щаслива вічність.

***
Холодна ніч, нестримний смуток,
Прихід думок в невизначений час.
Залити горе. Якось бути.
Ніхто жаліть не буде нас.

Забута пісня, втрата долі.
Ця тиша оповила рану,
Нема в душі тієї волі,
Ніким новим я вже не стану.

І знову холод, знову біль,
Покрита інієм кімната.
На рану знову сиплять сіль.
Лунає місячна соната.

Ставати тим, кого немає?
Страждання, біль і та зневіра.
А що ж робить? Ніхто не знає!
А до людей де та довіра?

Зникає та болюча думка,
Всі мрії, також і бажання.
Усі ті долі подарунки.
Не пізно? Ось і хвилювання.

Надія? Ні, вона зникає!
Немає в ній уже потреби,
По собі тишу залишає
І зоряне осіннє небо.

***
Закономірність цього сьогодення,
Незмінність правил та думок.
Немає нового знамення,
Ніхто не зробить новий крок.

Стереотип ламає душу
І корегує все під свій манер.
Та залишається лиш слово «мушу»,
Той вибір вже давно завмер.

Інстинкт оновлень загнано в полон,
Ніхто не вносить нової поправки
У той життєвий, істинний закон,
Який вже потребує дозаправки.

Та все ж старіє правило життєве,
Старіє й думка неземна.
І те, що змінено миттєво,
Лиш нами буде випите до дна.