Ніхто не задумувався скільки в собі ми носимо бруду, брехні та лайна?? Адже, горлаємо на право і на ліво, що ми чисті, невинні створіння. Ми йдемо повз маріонеток, повз збагачених духовним світом істот, не замічаємо, що ми втрачаємо, а втративши жаліємо. Плачемо і витираємо свої зелені соплі об плече друзів, знайомих, тобто находимо вільних слухачів… Находимо тисячу звинувачень в сторону того, що нас образило, або в сторону нашого невдоволення. Не спробувавши найти істину причину нашого болю, адже він є продукт, наш продукт, нашої тупості, скутості навіть деколи тупорилості, жалюгідності, брехливості і самотності… Саме самотність нас підштовхує на неперевершені дії. Проходимо повз магазин задивляючись у вітрини, дивлячись у бездушні манекени, бачимо відображення у вітринах і заспокоюємо себе тим що ми ще живі… Деколи здається що ми навіть не будемо горіти в пеклі, адже і так нема там місць, там вже давно заповнено, щоб попасти в пекло треба записатись, або треба грати в лотерейну, тобто стерти захисну плівку і оба, ти в пеклі твій щасливий квиток в рай легше попасти. Жаль, що люди нічого не розуміють. Не розуміють того, що вони приносять біль, страх, невпевненість. Пригнічує усвідомлення, що всі почуття сфабриковані, всі відносини, ця романтика – гниле і зав’яле місце у нашому житті. Цих значень і понять не існує вже майже не існує. Жаль, що найчарівніше пропало, зникло перетворилось у попіл нашої пам’яті… Майже не лишилось чистих дитячих почуттів і вражень… Ми будемо розповідати про такі речі лишень у казках або у легендах. Люди розучились сприймати всерйоз свої почуття. Всі ховаються за навушниками, одягають маску з тупим смайлом… Жалюгідно відносимось до навколишніх людей, зневажаємо їх, рідних, близьких вбиваємо своєю пофігістичністю, зраджуємо друзів, зраджуємо коханих, шахраюємо. Гадаємо, що похід раз в тиждень спасе нашу йобану душу, прихід до священика, звільнить нас від гріхів… Ми дуже примітивні створіння… І що після цього вище хочете сказати, що у нас нема бруду?