...чекання...

Чекання…
Скільки ж дорогоцінних хвилин життя ми марнуємо на чекання…
Чекаючи маршрутку, таксі, потяг.
Чекаючи на замовлення у кафе ( невже ТАК довго можна готувати млинці?)
Чекаючи перерву…
Чекаючи вихідних. Чекаючи Нового Року. Чекаючи дзвінка, повідомлення.
Чекаючи доки загрузиться фільм…
Чекаючи тебе…
І, мабуть, чекати тебе- це найскладніше. Хвилини в мить перетворюються у жувальну гумку ( Орбіт? Дірол? )… довгі, нудні, і смак зникає за пару секунд.
І я не знаю, навіть, чи розумно це чекати тебе… Чи ти прийдеш? Коли? Куди? Як?
І як вбити це чекання?
А навколо сумніви… Мозок видає варіанти реальності.
Тому що, на відміну від тебе, чекати маршрутку приємніше. Ти знаєш, що вона приїде. Навіть, із запізненням- приїде. Тому що в неї є розклад. Тому що її чекаю не тільки я. Бо водієві маршрутки потрібні гроші, потрібна робота.
А ти? У тебе немає розкладу. Ти- це майже суцільна невідомість. Невпевненість.
А я, все одно, чекаю на тебе…
Вбиваючи час… Себе…
Чекання…

( січень, 2011)