Дякую...

21 століття. День, коли віртуальне спілкування витісняє звичайне. День, коли в кафе приходять і першим ділом запитують пароль від wi-fi. День, якого так боявся Енштейн…він настав.

І люди думають, що щось змінилося. Та нічого не змінилося, ситуація така сама, як і раніше –це просто ми змінилися. Ми перестали бути справжніми, ми багато чого не робимо і списуємо все на інтернет. Коли ти останній раз казав «Дякую»? А коли ти це робив, звертаючись до незнайомої людини? І робив це саме тут на блакитних сторінках всесвітньої паутини.

Інтернет… контакт… нескінченна кількість сторінок, історій, постів і подібних речей. Ти ж часто на просторах цього хаосу зустрічаєш щось цікаве, те що в майбутньому прив'язує нас до екрану, напружує наші вуха слухаючи аудіозаписи, ти перечитуєш історії, вірші, ловиш кайф від всього. А потім натискаєш F5 або просто гортаєш далі. Але ж у всіх цих постів, історій, віршів є автори, люди які чомусь це виклали, написали чи просто скопіювали, та це насправді абсолютно не важливо, саме з їх сторінки ти потрапив сюди, саме в них ти прочитав це. Невже вони не заслуговують на звичайне «Дякую»? І в тебе, напевно, виникає запитання, а чи треба казати їм те «дякую»? Ми ж звикли казати це слово лише близьким або в магазинах, тролейбусах… тоді, коли людина дійсно щось нам дає і це помітно і для тебе і для неї. І вже тут включається ввічливість, саме тоді ти розумієш, що не скажи ти це одне слова і можливий варіант, що наступного разу тебе просто не помітять, не допоможуть та навіть просто не посміхнуться у відповідь. І ти промовляєш «Дякую». То чому ти не робиш цього тут, на сторінках соціальних мереж? Чому не кажеш його абсолютно незнайомим людям, адже в магазині ти також не знайомий з продавцем, який щойно тобі продав кілограм картоплі? Чому? Напевно, тому що ці люди-автори ніколи не помітять твою присутність, вони не дізнаються, що завдяки їм ти відкрив для себе щось нове, що ти захопився творчістю Андрія Любки, що ти почав помічати незвичні речі у звичайних речах, що ти почав вивчати англійську чи що просто в тебе з’явилася посмішка на обличчі. Вони про це не дізнаються. Тому, що ми перегорнемо сторінку, запам’ятаємо всю інформацію і забудемо автора, говорячи, що так і мало бути. Та й ніяковіють вони від того, що скажуть «дякую» незнайомій людині. Людині, яку вони не бачили і можливо ніколи не побачать… все закономірно. Чи ні?

Адже якщо ти скажеш цих 5 букв, складеш з них одне слово то від тебе нічого не відпаде, ти залишишся з тими ж двома руками і ногами, повір мені, що ніяких змін не відбудеться в твоєму житті, але точно щось зміниться щось у житті автора. Найперше, що він зробить то це напевно здивується, не кожного ж дня йому говорять «Дякую» абсолютно незнайомі люди, він перечитає знов і знов, в його голову закрадуться думки, що ти помилився…а потім усміхнеться і скаже дякую тобі. Ось такий кругообіг одного слова. І тоді це буде закономірно. Одне слово, яке змінює наш світ. А ти чомусь його не промовляєш…
… то чому ти його не промовляєш?