Ми всі ростем і розвиваємось. Цей процес не проходить сам по собі і не завершується звичайними збільшенням розмірів кінцівок, ні- його супроводжують численні психологічні процеси, найвагоміший з яких — набуття людиною усіх можливих фобій, що є у нашому житті. Згадайте: коли ми були маленькими- ми могли спокійно спілкуватись з незнайомцями, могли легко бігати по вулиці кричучи, нам було цілком всерівно у що ми були одягнені. І зараз, у свої 16-17 років, ми вважаємо, що наш психологічний розвиток завершився, ми все знаємо, все можемо, з чого випливає й те, що ми набули усіх фобій нашого життя. Але це не так, не завершився ще наш саморозвиток, залишилась іще одна фобія, яка не встигла полонити наш розум — фобія щирості. Так-так — саме щирості, лише ми — 16 літні діти ще не зіпсовані повністю реаліями життя, не так зневірені у ньому і лише зараз можемо бути невимушено щирими! Лише ми можемо кричати про свої щирі почуття світу, не задумуючись про людський осуд, чужу критику, несприйняття. Було неймовірно чудово, якщо б ця фобія не змогла полонити наше життя- світ змінився б у кращу сторону, але ми давно зробили світ жорстоким, а він — послав нам цю фобію. І, через декілька років, остання фобія — фобія щирості з'явиться у нашому житті, закінчивши процес розвитку і зробивши нас бездумними черствими роботами. Тепер ми досягнули найбільшої фобії у світі — фобії ЖИТТЯ. Можливо, ви захочете довести, що не такі як інші, тоді попрошу почати це зі страшної війни — війни з власними фобіями, страхами — це єдине, що відрізнить вас від інших!
Анастасія Боднарук
0 коментарів