Миті

Кожного дня ми проходимо сотні метрів, кілометри по цьому світу, та переважно наш шлях залишається незмінним. Ми знаємо дорогу до багатьох місць так добре, що могли б пройти свій шлях із закритими очима. Але ні, не могли б пройти – ми майже постійно тільки так і ходимо. Адже щодня, йдучи вулицями, якими ми вже звикли ходити ми стараємось швидше досягти цілі подорожі, не звертаючи увагу на мільйони речей, які оточують нас. І дійсно, ми йдемо із закритими очима по цьому різнобарвному світу, ми просто не розрізняємо його кольорів. Ми вже давно перетворили насичені і різноманітні барви цього на світу на декілька відтінків сірого, які, ледь змінюючись, вже давно не вражають нас перевтіленнями. Та звернувши б хоч раз увагу на щось стороннє, те, що не стосується особисто наших мрій, бажань, інтересів, ми б помітили ту єдину неповторність, яка завжди існувала і існуватиме у цьому світі, хоча ніхто вже на неї й не сподівається. Лише одного бажання побачити щось нове, незвичне може вистачити для відкриття цілого світу нових речей, які введуть нас у світ неосяжної кількості почуттів. Так, зазирнувши в обличчя простому подорожньому, ми вивчимо нову емоцію, а піднявши очі трішки вище – відправимось у далеку подорож країною мрій, яка неповторно існує над нами – небо. А скільки б нового відкрилось для нас у нашому рідному місті, якщо б ми витратили час на подорож по ньому.
Просто задумайтесь над оточуючим вас середовищем, відклавши свої власні інтереси на другий план. Іноді одна секунда, один погляд може перевершити результати багатьох років.