Реквієм

Коли тебе оточує лайно, сам стаєш лайном мимохідь. І процес протікає настільки природно і спокійно, що не помічаєш зовнішнє вираження цього метаморфозу.

Що ж, таке виправдання абсолютно прийнятне і адекватне для ринково-економічного соціуму по той бік вікна квартири, але, разом з тим, не більше ніж виправдання. Купка порожніх слів в красивій обгортці, почувши які, пересічне бидло скаже щось типу «с валкамі жить па волчі вить», і після цього з розумінням поплескає по плечам, ніби співкамерника, в блоку для довічно ув’язнених, переконуючи, що все добре і нічого не зміниш. Страшно те, що це стало звично для нас: сліпих і бездумних, занурених в свій тісний всесвіт між домом і роботою, який відмежований лінією та номером маршруту громадського транспорту, що є нашим Стіксом, за тим лиш виключенням, що міфічна ріка переносить з царства живих в царство мертвих, а в даному випадку якісних змін в середовищі знаходження не відбувається. Все темне і мертве, пливе своїм ходом і, впритул до самого кінця, не зрозумієш, чи було життя до смерті. Найгірша доля – стати пікселем цієї сірої картини…

Під стіною стоїть рояль покритий шаром пилу. Декілька років до нього не торкалась рука. Завжди знаходилось щось більш важливе. Робота, соціальні мережі, алкоголь, жінки, секс, дослідження людської психології та НЛП. Врешті-решт полиця у ванній, яка погано тримається. Все, що завгодно. Метушня. Тлін. «Першочергові» речі постійно відштовхували музику на задвірки побуту. Але не сьогодні. Як би сказав Декстер Морган «сьогодні та сама ніч».

Він підходить… Акуратно протирає рояль, оживляючи його. Підтягує стілець. Сідає. Розминає пальці. На столі парує кружка чорного міцного чаю. Біля неї тліє ароматична паличка, заповнюючи простір своїм димом: ніби привид просочився крізь шпарину і зараз матеріалізується посеред кімнати. З пошарпаних афіш на нього дивиться минуле, з фотографій люди які, здавалось, завжди будуть поряд, повертаючи його назад в дні, де зорі були ніби ближче.

3:20 ночі. Він кидає погляд на годинник. Робить вдих і починає грати. Починає грати, як ніколи раніше. Ніби все життя він чекав саме цього моменту. Грати з азартом «першого разу» і з чіткістю та впевненістю «останнього». Грати в стінах сталінки, ніби кращі композитори в концертних залах та оперних театрах. Грати реквієм за справжнім собою.