Утопія. Межа між реальністю та ілюзією щастя така хитка, нестабільна, відчуття, що скоро її не стане. Ілюзія щастя – божевілля.
Реальність надто жорстока для мене. Так багато думок, але я не можу сформулювати їх для паперу. Сумно. Я вже майже не можу плакати, але ж це не панацея. Панацеєю повинна стати реальність, а не ілюзії в голові. Пора повертатись. Треба знайти межу – стабільну, таку, яку важко зламати.
Я ще не знаю, яка мета мого життя, ціль, сенс, взагалі для чого я живу, але й припинити це зараз я не можу. Потрібно шукати. Але де? В собі, в світі, в людях.
За короткий проміжок часу до мене прийшло розуміння, що самотність корисна тоді, коли її є із ким розділити. Можливо зараз Вона – це покарання, можливо – урок, можливо – аванс на майбутнє. Напевно це вирішувати не мені. Для мене важливо знайти призму крізь, яку можна побачити весь спектр цього життя.
03:25. В кімнаті лунає радіо, я пишу ці рядки покинуті здорового глузду і уявляю, як розказую кому небудь незнайому як мені важко в цьому житті. Кінець здорового глузду вже близько, а може й позаду.
Може я все надто ускладнюю. Може варто спробувати жити простіше. Менше думати, більше діяти. Проблема: я не знаю як потрібно діяти в цьому житті, простіше: я не знаю як жити.
Так хочеться, щоб це життя було лише чернеткою наступного. В чернетці можна помилятись, можна робити виправлення, помітки за полями. Але зараз – це зараз. І пишеться воно лише один раз. Поки що воно заповнене лише порожніми днями, ілюзійними мріями, нерішучістю, наївністю, розчаруваннями, поразками. Інколи потрібно грати жорстокіше. Єдине, що я знаю точно, це те, що я повільно вбиваю себе. Кожного дня.
04:32. Нарешті вимкнувся ліхтар, який всю ніч безпощадно намагався заповнити кімнату світлом. Пора йти в ліжко. Вже давно співають пташки, вони радіють кожному новому дню. У їхньому житті також вистачає турбот, але вони вдячні Богові за кожний новий день. Доносяться звуки жаб’ячого хору. З вікна лине така приємна прохолода, за кілька годин буде спекотно.
Понеділок – день тижня на який покладаються великі надії. Я часто надіюсь на понеділок, на перший день місяця, на початок нової пори року, на початок року взагалі, на день народження.