Ми так часто шкодуємо.Живемо на межі фантазій, а не можливостей. Переказуємо чужі історії, в той момент, як могли б ділитися своїми. Ретвітимо і репостимо споглядаючи нескінченні репродукції, ми могли б створювати своє. Ми самі малюємо клітки, окреслюючи межі навколо, вписуємо власний світ в них. І він стає ще меншим — адже це не більше ніж кліточки на черговій сторінці. Сюди легко вписується увесь останній світ, варто руку простягнути, відкрити нову главу. Сторінки не будуть злипатися, варто просто послабити хватку. Ну і зробити улюблену музику трішки голосніше.
0 коментарів