Сонячність
Ти знаєш, я колись, зовсім недавно ще, бачила в тобі небесну блакить і відчувала кришталеву тишу в твоєму голосі. І дійсно, той струмок щирості до тебе був блискучим і світлим. Дуже довго, в ньому билися, як ті обранені пташата, мої почуття, золоті і тривожні, неспокійні і радісні. Ти був якимось дзеркальним для мене і навіть сонячним. Але, хіба це тільки я в тобі таке могла бачити? Можливо. А ти ж на сотні мотузок прив’язав свою сонячність, на мільйон оберемків туманів заслонив своє щиросердне серце, і всього на один крок відступився від мого життя.
А мені лишалося тримати ту сонячність, таку безпорадну і осиротілу, ніжну і прекрасну. Тримати в долонях, обіймах і навіть на віях. Тримати обережно і гладити її по золотій голівоньці. Я тримала її, як тоненький ланцюжок, який може от-от обірватися. Я тримала її як могла, як вміла. Я сама так захотіла. А ти захотів її в мене забрати. Просто з рук, отак, не попередивши, не сказавши ні слова, не чекаючи. Ти захотів перестригти ту нещасну сонячність великими і каламутними ножицями своєї поведінки і піти в темний світанок і в студений день. Але ти всього ще не знаєш, в мене залишилися клапті тої сонячності! Дивись, он там, поруч мене, вони стоять, загорнуті в кольоровий папір. А серце коло тих уламків воскресає і живе…
09.10.12
Ти знаєш, я колись, зовсім недавно ще, бачила в тобі небесну блакить і відчувала кришталеву тишу в твоєму голосі. І дійсно, той струмок щирості до тебе був блискучим і світлим. Дуже довго, в ньому билися, як ті обранені пташата, мої почуття, золоті і тривожні, неспокійні і радісні. Ти був якимось дзеркальним для мене і навіть сонячним. Але, хіба це тільки я в тобі таке могла бачити? Можливо. А ти ж на сотні мотузок прив’язав свою сонячність, на мільйон оберемків туманів заслонив своє щиросердне серце, і всього на один крок відступився від мого життя.
А мені лишалося тримати ту сонячність, таку безпорадну і осиротілу, ніжну і прекрасну. Тримати в долонях, обіймах і навіть на віях. Тримати обережно і гладити її по золотій голівоньці. Я тримала її, як тоненький ланцюжок, який може от-от обірватися. Я тримала її як могла, як вміла. Я сама так захотіла. А ти захотів її в мене забрати. Просто з рук, отак, не попередивши, не сказавши ні слова, не чекаючи. Ти захотів перестригти ту нещасну сонячність великими і каламутними ножицями своєї поведінки і піти в темний світанок і в студений день. Але ти всього ще не знаєш, в мене залишилися клапті тої сонячності! Дивись, он там, поруч мене, вони стоять, загорнуті в кольоровий папір. А серце коло тих уламків воскресає і живе…
09.10.12
0 коментарів