Мої любі...

Тим, з ким промайнула частина мого юного життя…

Ось так на світанку, майже кожного ранку кожен з нас підіймався і, мабуть, згадував те, що досхочу він із нами ще вчора сміявся. Між чарами сутінок палаючих днів, душа все ж хотіла зустрітись та розвіяти смуток буднів шкільних.
І світ для нас був тоді зовсім тісненький: недоспані ночі, розшатані нерви ну і оцінки пророчі не зовсім гладенькі. Але ж скільки кульбабових спогадів у кожного з нас?! Одинадцять літ, як один рік, і наостанок — наш прощальний вальс.
Ми разом, як рідні, жили тим життям — писали контрольні, складали «приколи» і волю давали своїм почуттям. І кожен із нас неймовірно вродливий, якийсь особливий і такий чарівливий. А хлопці! Це ж просто безмежність комічних гримас. Без жартів їх слізних не мали б ті дні грандіозних прикрас. Дівчата ж — це втілення ніжного сяйва пурпурових зірчат, що ласку турботну дарують кожному з нас. Мій друг і мій «Кіт», то є промінь блакитний і такий повсякчас мені необхідний. Нехай всі говорять, що друзі мої диваки, що вітер гуляє у них в голові, проте я відчула, що світло сердець їх залишиться на довгі-прадовгі віки. Душа ж їхня ясна і водночас чутлива, вона, як сапфір непохитний, до подразників зла дуже вразлива. А посмішка всіх їх надзвичайно зваблива і ямочки цноти говорять про те, що вона, дійсно, ще й досі мрійлива!
І хочу, щоб любі мої, пам'ятали й ніколи один одного не забували, щоб зустрічі світлі у серці плекали, а час цей щасливий в майбутньому завжди прославляли. Щоб кожен зберіг цю квітку у серці своїм і не дав їй зів'янути у краї сріблисто-чужім…
(Diana Senn)…