Глядацькій увазі були представлені українські народні танці, пісні та
чарівна музика у виконанні оркестру.
Танці захоплювали своєю позитивною енергетикою, яка викликала у всіх
оточуючих бажання пуститися в пляс. Кожен рух був ретельно обдуманий
хореографом і під час танцю можна було спостеріати як вимальовуються
різні візерунки, які дивують своєю красою.
Доповнювали всю картину гарно підібране вбрання акторсько складу, в
традиційному українському стилі з різнобарвними вишиванками,
прикрашаними магічними знаками сонця, поля, води, які мають чарівну
силу магнетизму і здатність звернути на себе увагу.
На головах у акторок красувалися веселкові вінки та стрічкі заплетені
у коси.
Вражає мелодійний і дзвінкий спів дівчат, від якого
мурашки по шкірі і стан духовного задоволення. Здавалося,
що звуки мають цілющу силу і викликали моральну насолоду.
Більш за все заворожує гра оркестра і незрівнянні ні з чим
звуки скрипки від яких отримуєш ейфорію…
«Заслуженому Академічному Буковинському ансамблю» вдалося порадувати
гостей свята. Овацій та викрики радості переповнювали зал.
Думка глядача
З роду в рід кладе життя мости,
Без коріння саду не цвісти,
Без стремління човен не пливе,
Без коріння сохне все живе.
Ось так, і український народ, який забуває про своє коріння, традиції,
вірування, історію, сохне та цурається себе. Адже, люди, які не знають своєї історії,
вони не мають свого майбутнього…
«Без коріння сохне все живе» — такими словами, під час концерту, звернувся
Буковинський ансамбль пісні і танцю до своїх глядачів. Виступ був присвячений
християнському святу «Воскресінню Христовому», і представлений у найкращих
українських традиціях.
Протягом всього концерту звучали українські пісні, вшановувалася Весна –
красна, молодь танцювала. Загалом поставлену композицію доповнювали яскраві
українські костюми, українські мотиви та гонор.
Склалося відчуття, що перед тобою не виступають прості люди, а сама душа
України танцює, веселиться і вітає прийдешній день, як це було п’ятдесят, сто і
двісті років назад.
Молодь не цурається свого роду, традицій, а старше покоління терпимо і
натхненно вчить, вчить любити пісню, жарти й говірки.
Виступ Буковинського ансамблю нагадував суржик, поєднання різних
пісень, танців та різноманітних костюмів, які в повній мірі окреслили глибину
буковинського багацтва. Музики грають – серця співають, а молодь все в танку
кружляє, тут був гопак і наша полька, а також дикий і несамовитий бумбараш –
танець мрії.
Хлопці, як справжні козаки, були одягнуті в яскраво червоні шаровари, і як
колись відбивали гопак. Дівчата – заквітчані, у вишитих сорочках, горбочках та
баєрках гомоніли, веселились, танцювали і любились.
Виступ настільки захопив і передав атмосферу свята, що ноги самі шукали
танцю. Десь там, далеко у душі прокинулося давно забуте відчуття гордості за те,
що ми, Буковинці, шануємо і леліємо нашу культуру, мову, традиції, намагаємося
передати все надбання майбутнім поколінням.
Сучасна молодь схиляється до субкультур, навіщо шукати диковинки, коли
ми маємо нашу неповторну культуру, коли ми можемо відтворювати свої традиції,
і бути гідними дітьми своїх батьків.
Ой, у вишневому саду, там соловейко щебетав.
Додому я просилася, а ти мене все не пускав.
Додому я просилася, а ти мене все не пускав.
Раджу відвідати виступ Буковинського ансамблю, надихнутися історією,
згадати традиції, відчути приналежність до великого роду…
Думка глядача: Домініка Глобак
Автор статті: Оксана Станишевская
0 коментарів