3 квітня 2013 року чернівчани мали надзвичайну нагоду познайомитись поближче з героями театральної версії життя Софії Потоцької на 2 дії «Софія» у виконанні акторів Вінницького академічного музично-драматичного театру ім. М.К.Садовського. Драматургом і режисером-постановником в одній особі виступає художній керівник театру, народний артист України Віталій Селезньов. Це вже його шоста оригінальна п`єса, що побачила життя на театральних підмостках.
Ролі, які виконували актори, створювались чимось невловимим – настроєм, душею, глибиною. Щоб зрозуміти свого героя, актор повинен проникнути в його душу, його життя, його світогляд. Актори Вінницького театру проникли в кожного глядача своїми персонажами, що дихали, рухались, переживали життя, не гру, а життя в усіх проявах і почуттях, на які лиш здатні людські глибини душі. Жінка і її краса – невичерпна, складна, філософська тема. Що ж за жінка була ця загадкова Софія Потоцька, для якої було споруджено один із найчарівніших парків світу «Софіївка» (місто Умань) і названо на її честь? Заради якої чоловіки падали до її ніг, підносячи дорогоцінні подарунки та свої серця.
Краса людини – це багатство інших. Але так само і потворність. Чим ти збагатиш людей, те вони тобі і віддадуть. Софія — Катерина Селезньова – піднялась з дна життя на вершину слави і багатства, зазнавши чимало в своєму житті і злетів, і падінь. Заради прекрасної гречанки чоловіки жертвували і честю, і багатством. Комендант фортеці Йозеф Вітте (народний артист України Валерій Прусс), граф Станіслав Потоцький (з.а. України Анатолій Книшук), фельдмаршал Григорій Потьомкін (з.а. України Анатолій Волоський) і навіть король Речі Посполитої (Михайло Крисов). Та справжнє кохання прийшло до юного пасинка Юрія Потоцького, який, на жаль, не зміг оцінити ні її красу, ні її розуму. Софію хочеться і засуджувати, і жаліти, і зневажати, і безмежно любити, бо вона жінка – найзагадковіше створіння на планеті Земля. Кожен глядач побачив Софію по-своєму, так як відчув і зрозумів. Багато запитань вийшло сьогодні з Чернівецького академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. О.Кобилянської, адже жодний вид мистецтва не ставить стільки запитань, як театр.
«Та краса дається людині для добрих справ. І не дай Боже використати її тільки на задоволення власної пихи… Тоді рано чи пізно прийде гірке розчарування».
Підготувала статтю: Ірина Пташинська
Фотограф: Антон Бурачек
Ролі, які виконували актори, створювались чимось невловимим – настроєм, душею, глибиною. Щоб зрозуміти свого героя, актор повинен проникнути в його душу, його життя, його світогляд. Актори Вінницького театру проникли в кожного глядача своїми персонажами, що дихали, рухались, переживали життя, не гру, а життя в усіх проявах і почуттях, на які лиш здатні людські глибини душі. Жінка і її краса – невичерпна, складна, філософська тема. Що ж за жінка була ця загадкова Софія Потоцька, для якої було споруджено один із найчарівніших парків світу «Софіївка» (місто Умань) і названо на її честь? Заради якої чоловіки падали до її ніг, підносячи дорогоцінні подарунки та свої серця.
Краса людини – це багатство інших. Але так само і потворність. Чим ти збагатиш людей, те вони тобі і віддадуть. Софія — Катерина Селезньова – піднялась з дна життя на вершину слави і багатства, зазнавши чимало в своєму житті і злетів, і падінь. Заради прекрасної гречанки чоловіки жертвували і честю, і багатством. Комендант фортеці Йозеф Вітте (народний артист України Валерій Прусс), граф Станіслав Потоцький (з.а. України Анатолій Книшук), фельдмаршал Григорій Потьомкін (з.а. України Анатолій Волоський) і навіть король Речі Посполитої (Михайло Крисов). Та справжнє кохання прийшло до юного пасинка Юрія Потоцького, який, на жаль, не зміг оцінити ні її красу, ні її розуму. Софію хочеться і засуджувати, і жаліти, і зневажати, і безмежно любити, бо вона жінка – найзагадковіше створіння на планеті Земля. Кожен глядач побачив Софію по-своєму, так як відчув і зрозумів. Багато запитань вийшло сьогодні з Чернівецького академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. О.Кобилянської, адже жодний вид мистецтва не ставить стільки запитань, як театр.
«Та краса дається людині для добрих справ. І не дай Боже використати її тільки на задоволення власної пихи… Тоді рано чи пізно прийде гірке розчарування».
Підготувала статтю: Ірина Пташинська
Фотограф: Антон Бурачек
2 коментарі