А знаєте, можна і, не заплативши жодної копійки, отримати більше задоволення, ніж від крупномасштабного дорого театрального дійства.
Цієї неділі, о 17:00 кожен мав змогу прийти і …віднайти її знов. Зал Будинку Офіцерів, що на першому поверсі не був повним, але спостерігалась публіка різного віку – від 15 до 40. Афіша включала в себе запрошення на молодіжну театральну мініатюру та авторські пісні незвичного гостя.
Декілька творчих людей, самі того не розуміючи, змогли дати більше ніж хотіли. Їхня скромна самодіяльність дала змогу кожному відкрити в собі те, що давно було заховане в найпотаємніші куточки. Адже ми вже давно забули та відклали на другий план ці кілька хвилин для того, щоб покопатись в собі. А часом там можна знайти щось дуже цікаве! Сам спектакль тривав менше години, але цей час кожен глядач приділив собі… знайшов ту хвилину, щоб на мить зупинитись серед всієї цієї метушні і буденності і замислитись над тим, як він живе і для чого, що ним керує і чого він прагне.
Вечір почався з легкої музики та виходу на сцену невідомої скромної особи. Молодий хлопець пояснив хто і для чого влаштував цей вечір. А далі потрібно було просто дивитись.
Сценка показувала думки і, знайомий кожному, стан невагомості, в якому опиняється людина, коли шукає свою життєву позицію і будує свої принципи. Кожен опинявся в становищі, коли потрібно було приймати рішення, яке в майбутньому міняло все. Хоча, як подивитись на речі, можна сказати, що ми щодня приймаємо такі рішення. Лише до чого вони призводять? Хтось обирає багатство, хтось тішить своє его і самолюбство, хтось забуває про все і навіть не намагається спробувати, прикидаючись дурнем, а хтось вважає, що робить вірно, прикриваючись боголюбством і відвідуванням церкви, навіть не замислюючись, що це лише відвідування, без будь-якої духовності. Так, кожен в праві обирати те, що йому до вподоби, але не завжди замислюється чи це вірно. До чого це призведе? А можливо були інші шляхи? А можливо ще можна щось змінити? І змінити можна. Вистачило сміливості зробити один крок, то, можливо, потрібно наважитись зробити другий?
Багато різних думок виникали при перегляді даного спектаклю. І хоч освітлення було мінімальним, звук ледь помітним, а костюми зроблені власноруч – це все не заважало побачити щиру гру акторів і зрозуміти головну суть всього того, що відбувається на сцені. Враження були варті затраченого часу. Зал не був повний, але кожен вийшов звідти із посмішкою.
Але глядачів очікував ще один цікавий момент! Після театральної мініатюри «Серце» на сцену знову вийшов скромний молодий чоловік. І йому було що сказати! Він розповів кілька історій з власного життя, зі своїх подорожей по світу, зі свого досвіду і знайомств з людьми, що зустрічались у нього на шляху. Він багато чого побачив, багато чого зрозумів, хотів багато чого сказати, а головне робив це все дуже щиро. Він виконував музику від душі. Хлопець настільки був захоплений діалогом з публікою, що навіть не назвав свого імені, проте, судячи з його розповідей, його звати Макс. І цей односторонній діалог став для кожного глядача дуже пізнавальним. Музикант не боявся відкривати душу, не боявся сказати щось зайве, не боявся здатись занадто відвертим. Він ділився з публікою своїми історіями, так, наче перед ним сидів цілий зал його найкращих друзів. І це справді викликало щиру посмішку. Доповнювали атмосферу його авторські пісні, виконані під гітару. Публіка з захватом спостерігала за цим міні-концертом, підспівувавала та підтримувала ритм оплесками. Пісні були виконані англійською мовою, проте, перед виконанням кожної музикант перекладав їх і розповідав коротку історію створення. Вражала щирість цих історій, тому вони не могли не торкнутись кожного.
І, знаєте, хоч погода склалася не найкращим чином – за вікном страшна хурделиця і ожеледиця, але це було варто того, щоб витратити цих кілька годин з користю і отримати чудові позитивні емоції.
Стаття та фотозвіт — Алена Июльская vk.com/alena__jul_ska
Цієї неділі, о 17:00 кожен мав змогу прийти і …віднайти її знов. Зал Будинку Офіцерів, що на першому поверсі не був повним, але спостерігалась публіка різного віку – від 15 до 40. Афіша включала в себе запрошення на молодіжну театральну мініатюру та авторські пісні незвичного гостя.
Декілька творчих людей, самі того не розуміючи, змогли дати більше ніж хотіли. Їхня скромна самодіяльність дала змогу кожному відкрити в собі те, що давно було заховане в найпотаємніші куточки. Адже ми вже давно забули та відклали на другий план ці кілька хвилин для того, щоб покопатись в собі. А часом там можна знайти щось дуже цікаве! Сам спектакль тривав менше години, але цей час кожен глядач приділив собі… знайшов ту хвилину, щоб на мить зупинитись серед всієї цієї метушні і буденності і замислитись над тим, як він живе і для чого, що ним керує і чого він прагне.
Вечір почався з легкої музики та виходу на сцену невідомої скромної особи. Молодий хлопець пояснив хто і для чого влаштував цей вечір. А далі потрібно було просто дивитись.
Сценка показувала думки і, знайомий кожному, стан невагомості, в якому опиняється людина, коли шукає свою життєву позицію і будує свої принципи. Кожен опинявся в становищі, коли потрібно було приймати рішення, яке в майбутньому міняло все. Хоча, як подивитись на речі, можна сказати, що ми щодня приймаємо такі рішення. Лише до чого вони призводять? Хтось обирає багатство, хтось тішить своє его і самолюбство, хтось забуває про все і навіть не намагається спробувати, прикидаючись дурнем, а хтось вважає, що робить вірно, прикриваючись боголюбством і відвідуванням церкви, навіть не замислюючись, що це лише відвідування, без будь-якої духовності. Так, кожен в праві обирати те, що йому до вподоби, але не завжди замислюється чи це вірно. До чого це призведе? А можливо були інші шляхи? А можливо ще можна щось змінити? І змінити можна. Вистачило сміливості зробити один крок, то, можливо, потрібно наважитись зробити другий?
Багато різних думок виникали при перегляді даного спектаклю. І хоч освітлення було мінімальним, звук ледь помітним, а костюми зроблені власноруч – це все не заважало побачити щиру гру акторів і зрозуміти головну суть всього того, що відбувається на сцені. Враження були варті затраченого часу. Зал не був повний, але кожен вийшов звідти із посмішкою.
Але глядачів очікував ще один цікавий момент! Після театральної мініатюри «Серце» на сцену знову вийшов скромний молодий чоловік. І йому було що сказати! Він розповів кілька історій з власного життя, зі своїх подорожей по світу, зі свого досвіду і знайомств з людьми, що зустрічались у нього на шляху. Він багато чого побачив, багато чого зрозумів, хотів багато чого сказати, а головне робив це все дуже щиро. Він виконував музику від душі. Хлопець настільки був захоплений діалогом з публікою, що навіть не назвав свого імені, проте, судячи з його розповідей, його звати Макс. І цей односторонній діалог став для кожного глядача дуже пізнавальним. Музикант не боявся відкривати душу, не боявся сказати щось зайве, не боявся здатись занадто відвертим. Він ділився з публікою своїми історіями, так, наче перед ним сидів цілий зал його найкращих друзів. І це справді викликало щиру посмішку. Доповнювали атмосферу його авторські пісні, виконані під гітару. Публіка з захватом спостерігала за цим міні-концертом, підспівувавала та підтримувала ритм оплесками. Пісні були виконані англійською мовою, проте, перед виконанням кожної музикант перекладав їх і розповідав коротку історію створення. Вражала щирість цих історій, тому вони не могли не торкнутись кожного.
І, знаєте, хоч погода склалася не найкращим чином – за вікном страшна хурделиця і ожеледиця, але це було варто того, щоб витратити цих кілька годин з користю і отримати чудові позитивні емоції.
Стаття та фотозвіт — Алена Июльская vk.com/alena__jul_ska
0 коментарів