Вливанка по-буковинськи.

«Вливанка — то один з найвеселіших великодніх обрядів: бризки води, сміх, наздоганяння і жартівлива боротьба і вливання „на щастя, на здоров'я“ — що може бути веселіше? Хоча вливанка — то не так розвага, як давній обряд, корені якого слід шукати ще в дохристиянській традиції. Те, що відтворили 7 травня в центрі культури „Вернісаж“ — то ціле великоднє дійство, у якому було все: писанкова символіка, трансформована в живопис, дизайн костюма і акторську гру, великодні молодіжні забавляння коло церкви, співи-закликання Весни-панянки. Унікальний мікс етніки і модерну, автентики і класики, стик мистецтв і діалог культур — такою постала цьогорічна „Буковинська вливанка“, багата на сюрпризи і творчі несподіванки. Приємно було долучитися до показу паперових арт-скульптур та театралізованих замальовок, по-справжньому вразили підібрані сценічні номери. Не хочеться когось виокремлювати, щоби не здаватися суб'єктивною, та все ж колекція Анни Вільчинської та Любомири Зайцевої „Передчуття весни“ і колекція Аліни Ковтун

»Етнічна геометрія" — чи не найвиразніше показали сутність української ментальності, українського, навіть праукраїнського розуміння естетики за посередництва дизайну та моделювання. Колоритне, як буковинська писанка і динамічне, як перший весняний танець на заклик пробудження — такою постала вливанка у «Вернісажі». До речі, саме вливанка як обряд відтворена в Чернівцях вперше за багато років. Чи не найбільша заслуга в організації дійства — директора центру культури «Вернісаж» Лариси Іванівни Канюки та дизайнера, викладача Чернівецького коледжу дизайну та економіки, керівника студії «ШедЕврика» та «Театру моди» Любомири Зайцевої. Хочеться, щоби такі заходи збирали небайдужого поціновувача якомога частіше.
Автор статті: Іванка Стефюк
Фотограф: Антон Бурачек