Писати я почав ще у підлітковому віці і це старанно приховував адже всім відома дитяча жорстокість і я боявся що з мене будуть кепкувати мої друзі. Та одного разу коли мені було біля 17 років мої твори знайшла у мене вдома моя хороша подруга яка перечитала їх і сказала що їй подобається те що я пишу. Серед поезії там ще був чорновик і єдиний екземпляр мого першого і поки що єдиного прозового твору – повість «Радіоанклав», яка нажаль загублена назавжди.
Найперші спроби у поезії були більше соціального спрямування. Поруч із тим я почав займатись музикою. Точніше почав читати реп. Це був доволі цікавий досвід адже як би не «ганили» цей стиль, а завдяки ньому я навчився трішки керувати словом, гратися із метафорами. Першою моєю піснею (також нажаль втрачена) була «Я вірю». Повністю соціально-спрямований текст на тему «як же погано нам живеться». Підлітковий максималізм аж зашкалював.
З часом реп став для мене просто не цікавим. Я вичерпав себе у цьому руслі. Але писати я продовжував. В основному тоді це була інтимна лірика. Саме в цей час я почав цікавитись електронною музикою. Навчився вправлятись із апаратурою та декілька разів виступав у різних нічних закладах міста та області. Паралельно із цим були спроби писати електронну музику. Та зважаючи на те що я не вмів тоді грати на жодному із інструментів, намагання були марними. Адже мені не були відомі навіть елементарні закони музичної теорії.
Це я вважаю найуспішніше намагання в електронному руслі за той період:
promodj.com/djnote/remixes/1155229/Michelangelo_Sky_Nebo_NOte_remix
Досвід того періоду просто ні з чим не зрівняти адже я побачив зовсім інше життя, відмінне від того яке я звик бачити. Яскраве, гучне і в той же час (нажаль) гидке і пафосне.
Поезія з того часу виглядала приблизно так:
ЗАЧЕМ?
О, Господи, зачем нужна мораль нам эта?
Зачем ты дал столько запретов,
что голова кругом идет,
ведь ах, как сладко нам поёт
горечь прекрасного забвения
Зачем ты дал нам искушения
вкусить запретный этот плод?
Плод страсти. Просто без забот
съедаем мы его, но вот
мы вспоминаем что нельзя…
Нельзя, по сердцу катится слеза
горячей крови, чистой и невинной,
и чувствуешь себя скотиной…
Но снова хочется нам все забыть,
проклятые часы остановить,
и чуть продлить
наш тэт-а-тэт при мягком свете,
который льётся из окна…
О, Господи зачем нужна мораль нам эта,
Зачем, скажи, зачем она…
Після того як я завершив свої безтолкові намагання в електронному руслі починається новий виток моєї творчості. Мені потрапляє в руки стара гітара мого двоюрідного брата. Як зараз пам’ятаю що це була розвалена «Москва-80» перероблена на 6-ти струнку. Зважаючи на необмежену кількість вільного часу я почав вчитись грати. Вже через два тижні після початку занять була написана перша пісня. Точніше це була компіляція з двох моїх віршів, які я поклав на музику.
В цей самий час я вступаю на заочне відділення в училище мистецтв ім. С. Воробкевича на спеціалізацію «Видовищно-театралізовані заходи». І тут починається невеликий період творчої кризи. На протязі року я не міг написати навіть рядка. Просто не виходило.
Та через рік, коли я їхав додому слова як колись просто почали кружляти в голові. Взявши ручку і блокнот вийшов ось такий вірш:
… И все мигало за окном
словно строб в глаза.
Слеза…
Бальзам Джек Дениелс
слова…
Они вновь потеряли смысл
и словно выстрел…
СМС как будто возвращает волю…
И глубоко уж мне плевать
какою ролью мы скрываем свое «Я».
Безумно полечу на крыльях снов…
И вот он я, опять готов
К труду и обороне.
Но от кого и что оборонять?
Ведь я опять — не дать, не взять…
Після цього пішли твори в яких експериментував над розмірами, присутністю чи відсутністю рими у вірші і т.д. В плані поезії я досі знаходжусь у цьому експериментальному відрізку.
Також почалась більш активна діяльність в музиці. Першим кроком була пісня «Поламані крила».
Поламані крила — це емоційний зрив.
В моєму житті з«явилась людина, з якою нажаль неможливо (через певні обставини) бути разом.
Нехай хтось вважає це „ваніллю“ чи „шмарклями“. Кожен має право на особисту думку. Але для мене кожен рядок, кожне слово в цій пісні з чимось пов»язані. Текст пісні був написаний «з ходу» просто слова полились на папір і лягли на музику. Не було ні етапу підгігнання тексту під музику, ані корекції тексту. Як було в чорновику так і залишилось.
До речі це перша «студійна» робота. І хочеться подякувати Володимиру Чернову за допомогу у записі цієї пісні.
Далі були написані (але нажаль поки не записані) такі пісні як «У подножья лета», «Сцены», «Подих сонця», «Открой», «Маша», «Дядя Боря», які можна почути хіба в аматорському записі з дуже поганою якістю.
Ще існує поки єдиний інструментальний твір «Полет» записаний в доволі поганій якості.
Також був записаний перший аудіо вірш «Разрывая мозги на куски…»
Практично все це було написано в 2012 році, який став доволі плідним для мене в плані творчості.
На даний момент експерименти із поезією підкріплюються ще й експериментами в музиці. Наприклад Зараз іде робота над експериментальним треком «Відпускаю» який буде відрізнятися сухим мінімалістичним електронним звучанням.
Був створений акустичний гурт «Зерно» який складається із мене (вокал, гітара, перкусія) та Євгена Саінчука (гітара). В планах створення «повно розмірного» гурту.
А в цілому про свою творчість я можу сказати наступне: називати мене можуть по різному, і дилетантом, і авантюристом, і ще дуже багато розумних слів. Але я вважаю що апріорі не можна обмежувати себе в рамках чогось одного чи єдиного стилю. Якщо я вважаю що це гарно, то мені не важливо до якого періоду, стилю чи напрямку воно належить. Не потрібно гнатись за модою. Потрібно виховати у собі свій власний стиль, який буде виражати саме тебе. Обмежувати себе це означає бути закованим у клітку, яка знищує безмежну кількість можливостей.
vk.com/id55770776
0 коментарів