ЇЇ звабив ліс,
Прихилили гори,
Вітер обійняв,
Заховали смерекові штори.
Вона весняним сонцем осяяна Дріада,
Стоїть замріяно, як лісова принада,
На плечі хвилею спадають її коси,
З поляни темної де блискотіють роси.
Вона вдивляється у мовчазне довкілля,
І пестить тіло їй бліде проміння,
В священнім пралісі, у нетрях старих віт,
Боги вслухаються в Людину й инчий світ…
Автор вірша-Оксана Федоришин.
Прихилили гори,
Вітер обійняв,
Заховали смерекові штори.
Вона весняним сонцем осяяна Дріада,
Стоїть замріяно, як лісова принада,
На плечі хвилею спадають її коси,
З поляни темної де блискотіють роси.
Вона вдивляється у мовчазне довкілля,
І пестить тіло їй бліде проміння,
В священнім пралісі, у нетрях старих віт,
Боги вслухаються в Людину й инчий світ…
Автор вірша-Оксана Федоришин.
0 коментарів