Ніколи не старався бути ідеальним сином
І вірив в погляд твій коли дивилась в спину
Побачила в мені, дорослу ти — дитину
Навчила змалку цінувати Україну
І революція, зведе мене з народом...
Не в красоті — твоя краса
Її нема, давно нема
Прийде зима, минуть літа
В замутах проведем життя
А зараз друзі і нові знайомі
Які не кинули в незгоді
Ми так хотіли: серця, волі...
Наркотиком для мене стала
Мене не знала, а кохала
Не цілувала, лиш вдихала
І знов збрехала, знов збрехала
Твоя любов тут подихала
Ненависть в шприц, ти набирала
Тихенько сльози...
Сонце наше давно не встає
Ми хотіли вернути цей сон
Сотні чорних, закритих вікон
Зранку знов цей промоклий бетон
Засинає твій тихий район
І співає вже мій мікрофон
Серце твоє минає...
Сонце наше давно не встає
Ми хотіли вернути цей сон
Сотні чорних, закритих вікон
Зранку знов цей промоклий бетон
Засинає твій тихий район
І співає вже мій мікрофон
Серце твоє минає...
Настав цей час — 20-ті числа
А за вікном весна- барвиста
І знову вибігаю з міста
Та біль моя тут: дика, особиста
Не шовковиста, а терниста…
Закритись в будці — цій бетонній
Лиш...
Танцює з іншою вже він
А ти в сторонці стій
Жалій себе й не помирай
Нового покохай
Життя своє відай
Три сонця йому подаруй
І тихо голос мій почуй
Чи навіть регіт з сторони
Лиш...
Сонце встало
Ми на дні…
Запалюєм вогні
Шукаєм новий день
У буднях сірих цих
Знову чую голос твій у цих світах
Шукаю по слідах
По заметах і містах
По чужих устах
Наче птах літав…...
І знову тонемо в вогні
Два дні, безмежно увісні
Ночі і дні, Сонце в ночі
І лежимо ми на сирій траві
В імлі, горить палає, помирає
І те, кохання долізає
До завтрашнього дня, біжить...
1
Через годину нас не стане
Наше кохання тут «зав’яне»
У тебе серце дерев’яне
Чи може навіть кам’яне
Закриєш личко те рум’яне
Від твого погляду, все в’яне…
І п’яний вітер нас хитає...