1
Через годину нас не стане
Наше кохання тут «зав’яне»
У тебе серце дерев’яне
Чи може навіть кам’яне
Закриєш личко те рум’яне
Від твого погляду, все в’яне…

І п’яний вітер нас хитає
Кохання наше помирає
Вона нового покохає
Але ще дось надихає…

2
Не можу я дивитися, як ти себе вбиваєш
Серця чужі, ти розбиваєш
І погляд свій ховаєш
Без думки не вмираєш
Вернутись вимагаєш
На серце наступаєш
І на нового знов чекаєш

Та голос твій дитячий
В руках твій телефон — тремтячий
Кричить, зове, лякає
Великі відстані минає
А він тебе шукає
Знайшовши, знов тебе хапає
Та сам без тебе — політає…

3
Жахливі сни, холодна постіль зранку
Будем лежати доостанку, чекаємо світанку
І так буде щоранку, вип’єм кави філіжанку
Підем, недочекаємся сніданку

А там під вечір, він тобі співає
Частинку серця покладає
Тобі начхати, він все знає
Колись в віршах це пригадає

4
В нас завтра чай, кава, сигарети
Ми всі поети
Стврюєм свої сюжети
Збираємся в дуети
Даруємо букети
Захоплюєм планети
Вивчаємо скелети
Заходим в кабінети
Складаємо куплети
Знов попадаємо в тенети
І всі збираємся в декрети
Справляємо бенкети
Розказуєм свої секрети
Закінчились бюджети
Роздаєм буклети
Та заробляємо монети
Рахуєм всі ці злети
Летять на нас комети
Ми розділилися на півпланети
І пишемо тепер свої сонети…

5
Ти не дивись так на зірки, мрії не збудуться
І оці двоє, завтра знов забудуться
Здадуться…
А завтра знову зійдуться
Та про любов клянуться
Та через кілька днів, знов зречуться
І вже коханими не звуться
А може час вам схаменуться?

А там регочуться, сміються
В під’їздах пиятики б’ються
Тобі ті гарні очі сняться
Та гарні, а пусті
І чорні брови ці густі
Та цей годинник на зап’ясті
Розбудить світ від неминучості…

6
А нам лиш вище-вище
І не падати нижче
Туди де Сонце й небо ближче
А нам лиш більше-більше
Де буде життя найліпше
Там світло буде яскравіше
* * *
Про цю любов, ми чули міліон вимов
Та так ніколи, не вживали цих основ
Закінчився наш день, ми прямуєм до будов
І на долонях кров, та в нас тут нелюбов
І чай вже охолов
Та знов себе нового я знайшов
І знову з рельс зійшов
Природи зов
Чому являєшся мені, любов?

7
Ти слухаєш сумні пісні
У світлі дні
Не бачиш гарних снів — увісні
І навіть не радієш тій весні
І знову там на дні
Та тільки вихідні, помагають тут тобі…
Ранок, буденність, сонні очі
Чому не спиш ти щоночі?
І відчуваєш в переходах, запахи жіночі…

8
А може так і краще буде?
— Забуде…
Нами керують, ці великі люди
Та не керують, лиш гульбанять
Рекламками до себе манять
Нажився і помер ти ситим
Та думаєш життя прожите?
А мучитись усе життя
Та не земне, лише буття
І скільки покалічив душ
Своїй коханці ти купляєш туш
І ти помер, тебе нема
І по щоці, біжить не справжня, крокодиляча сльоза

9
Ніч
————
Не жалій, не кричи
Не малюй, не твори
Не вмирай, а живи
Не чекай до весни
Не дзвони, не пиши
І мене не люби
І не вір, не проси
І спалю всі мости
Знову зранку не спи
Від кави й теплої води

І ці безмежні поля
А в домі знов тишина
Та золота оця пора
І сонця тут, уже нема…
Тебе нема…

10
Нічні прогулянки, до біса ви чудові
У Львові,і ціла ніч любові
Ми лиш вникаємо у різні ролі
Ми не герої
Прості лиш перехожі
Лише гуляємо щоночі

А там цілуються, гульбанять
І криками до себе манять
Та ти не йди, лише гуляй
І ніжним поглядом стріляй
Бувай…
І знову в будку, в теплі ті халати
А цей пияк, не добиреться хати
Та зачекалась, вже його стара
І вічно молода дружина…