Театр

Втомилася від штучної краси.
Від награних емоцій, посмішок лукавих.
Так хочеться людської простоти…
Простих людей зараз, на жаль, так мало.

Поодягали маски, ніби у театрі.
Жінки чоловікам співають дифірамби.
Он той скривився, ніби їсть кислиці.
О, всемогутній Боже, де їх справжні лиця?!

Що коїться з народом?
Звідкіля стільки лукавства?
Чи може думають, що жити вічно вдасться.
Чи взагалі хоч думають вони?
Для чого і для кого всі ці п'єси?
Сценарії вкрай монотонні,
Часом трішечки брудні. Короткі фрази, діалоги
й фальшиві нотки награності в них.

І дивні речі кояться у світі,
Не знати живучи усі живуть:
що ті, які при зустрічі цілують –
нам поза спинами у слід плюють.