я чекав на неї потонувши у кріслі кутового столика, а охайні дівчатка дріботіли туди-сюди розносячи каву, тістечка та ледь відчутний аромат свята, що настає. така вже пора.
що за нісенітниця – подавати каву котячими порціям по пів грама?
дзеленчання дзвіночків на вхідних дверях, півтори посмішки навпроти і велика стрілка навпроти цифри 2.
коли вона – велика стрілка – була навпроти четвірки я встиг двічі закохатись, бути звинуваченим у зраді і навіть один раз влаштувати істерику, але то таке – жарти уяви від нудьги.
знову дзинь, холодне повітря знадвору і вона.
вона роздягається, встигає замовити каву. я встигаю подумати, що вона красива, що мої думки банальні, і що треба тікати. а, так, і що треба замовити каву. і треба щось сказати, бо я вже півхвилини дивлюся в нікуди, а вона на мене. певне ідіотський в мене вираз. а тепер привітульки.
ми п’ємо каву, ніяково мовчимо і спрагло хапаємось за будь яку тему, що виринає. здебільшого спогади. посмішка і мовчанка. як і належить колишнім закоханим.
вона теребить незчисленну кількість своїх маленьких браслетиків і кілець, дивиться кудись повз. я вдихаю ледь відчутні нотки її запаху, що тонуть в океані аромату кави.
їй час іти — робота чи навчання, чи ще якась нісенітниця — вона йде. поцілунки в щоку, півсекундні обіймашки, все — як за сценарієм.
велика стрілка знов навпроти 2, сміхотливі дівчатка навпроти пішли геть — сміятись деінде.
я згадав її запах, і… і пухнастого кота — маленьку таку іграшку, що я їй подарував мільйон років тому назад. неймовірно сентиментальний спогад, мабуть я би і пустив сльозу, якби згадав, які ми були щасливі, і все таке.
ще кави і трохи поглядів навкруги.
я поглянув на малесеньке відображення у горнятку — ну хто ж подає каву такими порціями — і мене осяйнула думка. не так думка, як цікава аналогія. чи бува вам не потрапляла якась річ із минулого, пов’язана із купую спогадів? думаю, так, у всіх таке є. ви дивитись на неї, тримаєте у руках, скажімо, пухнастого кота. може навіть згадуєте, як він пахне. може навіть берете його із собою в ліжко — хтозна. і спогади, спогади. сміхсльозипоцілункикохання. десь так. але проходить п’ять хвилин чи десять. чи півгодини. та навіть день. і пухнастому коту час іти — до комори чи шухляди, поки не настане його час випадково потрапити вам до рук. чи спогади не виловлять його самі серед іншого непотребу.
і я посміхнувся сам собі. і знов подивився на своє відображення у каві.
— ходімо, пухнастий котику. час до комори.