Вирішив написати про них, а можливо і про нас чи все таки про них, хоча не так вже й про них, а про проблеми, що вони створюють нам, але ми самі тому винні, саме ми підкидаємо їм ті дрібниці, що згодом переростають у жахливі наслідки, вони звісно раді за них братися, роздувати з них величезні гори справ і думок, але ми в свою чергу теж ні чим не кращі, ні з того ні з сього нагромаджуємо їх…це все звісно нормально…є проблеми…є щось цікаве, а є цікаве тоді життя не є звичайною банальщиною. Все закономірно.
Весь текст або про них, або про нас, одне здвох, але стійте є ще третій варіант і про нас і про них. ТАК!!!.. досить, а то я вже сам заплутався та й ти, напевно, також. Тому читай і розбирайся.
Як це б дивно не звучало, але ось ті «ми» і «вони» це звичайні чоловіки і жінки, особи сильної і слабкої половини світу, називайте як вам зручно. Погодьтеся, що важко писати окремо про когось із них, в будь-якому разі випливають проблеми, суперечки, які вони один одному підкладають.
Так ось. Ця проблема, про яку буде йти далі, виникла в моїй голові абсолютно спонтанно, навіяна вона була історіями з книжок, сценаріями фільмів, телевізійними програмами та й банальними життєвими ситуаціями.
І чомусь в цій віковій суперечці мені захотілося зайняти сторону чарівної половини людства, тут абсолютно не пахне підкаблуцтвом чи ще чимось подібним, лише тверезий і справедливий погляд на все це.
Почну з глобального. Ви — хлопці, чоловіки занадто впевнені в своїй неповторності, в тому що ви індивідуальні і що вас не можливо замінити. Якщо ви досі так думаєте, то в мене для вас погані новини. А ця ключова фраза «Я — мужик, моя справа керувати, заробляти гроші, ходити на роботу, робити якісь прості чоловічі справи і ще там щось.» — та це все звісно круто, але ви дуже сильно перебільшуєте, все це дуже і дуже мало.
Кричати цю фразу можна було декілька тисяч років тому назад, стоячи загорнутим в шкурі тигра, розмахуючи булавою і виглядаючи з печери, дивитися чине пробігає десь недалеко створіння, що може вас зжерти.
Так, тоді це було повністю справедливо. Той розпорядок дня був цілком відповідним: прокинувся – зжер шматок м’яса – взяв булаву – пішов на полювання з такими ж як і ти – знайшов і вбив мамонта – приніс додому, а далі діло за жінкою, а ти можеш спати.
Уявимо це детальніше. Вбити мамонта, тварину, що важить більше 10 тон, камінням і палками, потім приволокти його до печери(пам’ятаємо про 10 тон). Ось справжній мужик.
А тепер в мене запитання до людей, що належать до сильної половини, що викрикують при кожній нагоді слово «Мужик....»:
— «Де, чорт забирай, ваш мамонт?» — робота, звичні ваші обов’язки, типу посадити дерево, народити сина і побудувати дім, вибачте, але це максимум тягне на польову мишу, не більше. Якщо розбиратися з тими трьома псевдо задачами, то ви ще й хал турите.
— Дерево саме росте.
— Сина за вас народжує інша людина, так ваша участь там потрібна, але лише не кажіть, що це для вас трагедія.
— Дім, також, будують інші люди.
Тому не потрібно тут розповідати про ваші справи на які ви витрачаєте титанічні зусилля.
Ми живемо у 21 столітті, в час коли жінки ходять на роботу, коли вони іноді заробляють більше від нас, коли вони займаються важкою роботою, займають керівні посади, водять машини і розбираються в техніці…але не вихваляються цим всім…просто роблять все це, без зайвого пафосу і гаміру, а ви продовжуєте жити в час, коли бігали мамонти.
Якщо і далі розбиратися, то вони виконують дуже багато роботи, … так звані домашні справи, які ви називаєте її обов’язком. А хто начепив на неї ці справи? – здається, що ми.
Вони чарівні, чудові і сильні, навіть здається, що сильніші за нас, але це не є причиною такого ставлення до них. Вони хоч і сильні, але хочуть здаватися слабкими, їм не те що потрібна ваша допомога, вони просто повинні знати, що її отримають. Нічого особливого, лише здатність показати справжнього чоловіка, не мужика, а саме чоловіка, підставити плече, сприймати її так, ніби вона нічого вам не винна, тому що вона дійсно вам нічого не винна і знаєте…тоді вона зробить все для вас…просто так, а не тому, що це її обов’язок.
Їх варто цінувати, а головне кохати…
0 коментарів