Здавалося, ця казка триватиме завжди,
але навіть у казці є частинка гіркоти,
і навіть там, де щасливе і безтурботне життя
прийде, обов*язково, прийде ця пора,
коли ти зрозумієш, що «любов» твоя — пішла.
можливо, зовсім не любили,
ми просто завжди говорили,
ми цілими днями сміялись
і разом фільми передивлялись.
любов*ю ми звикли називати це,
коли хочеться разом бути і робити все,
коли хочеться цілувати,
хочеться обіймати,
коли хочеться говорити теплі і ніжні слова,
але чому, чому ти думаєш, що любов це була?
кохати — це забути про усіх,
не тільки сьогодні чи завтра,
а забули на довгий вік;
забути все,
віддати часточку себе,
пообіцяти не залишати,
у біді і горі руку допомоги дати.
Любити так, щоб кохання завжди гріло,
завжди приносило насолоду,
а для серця спокій та втіху.
Кохання…
можна вічно говорити,
описувати, усвідомлювати
і, в кінці-кінців, не розуміти.
Проходить все,
змінюється кожної хвилини.
за обрій сонце заходить,
місяць виглядає
закінчується день, але ж потім знову починається
Це життя
сьогодні ти з нею,
а завтра вона уже не твоя,
і проблема не в тому, що щось не так ми зробили,
не щось ми сказали чи якось словом зачепили
до болі…
ні, проблема не в цьому,
проблема в душі:
люди бувають добрі і бувають люди злі.
настільки злі, що не в змозі дійсно покохати.
їм завжди буде чогось бракувати,
їм завжди буде щось не так,
вони завжди шукатимуть нове,
щось інше,
не просте,
і не таке.
зима не завжди
і осінь ця не вічна,
то чому ти гадаєш, що серце від цієї любові повинно було битись завжди й вічно?
Це повторюється,
так життя й триває:
літо за весною,
осінь і зима
життя не стоїть на місці
і, так мовити, «любов» теж підходить до кінця.
якщо постійно смакувати медом,
цілими днями ходити по м*якій землі,
тоді, із часом, стане просто бридко
завжди їсти солоденьке і не бачити під ногами твердості і впевненості у своїй хотьбі.
набридає,
просто вже набридло
вислуховувати постійні істерики, слова брудні
і жити як якась тварина — не бачити, не чути, не говорити
бути поруч тільки,
невже ти думаєш, що людина може от так жити?
ти знаєш, що буває коли собака у неволі?
вона скаженіє, вона гарчить постійно,
зла до людей, що їй настільки рідні
коли відпустять пройтися по дорозі,
побачити життя у вічному русі і у тривозі
вона втече і вже не повернетья додому
для чого?
щоб жити у вічній болі і тривозі?
для чого,
щоб вислуховувати постійні крики?
Людина хоче жити,
просто хоче жити.
хоче розмовляти із людьми,
сміятися, робити безглузді вчинки
і просто йти туди, куди манило її завжди.
якщо ти думаєш, що тобі погано
якщо гадаєш, що життя пройшло,
якщо вважаєщ, що це було марно
і ні грама щастя тобі не принесло —
тоді забудь,
забудь кожну хвилину,
можеш назвати мене цілковитою скотиною,
можеш кожнього дня проклинати,
і жити так, ніби нічого й згадати,
але, це набагто краще,
ніж тобі і мені життя назавжди зруйнувати.
Життя таке,
постійнсть — ненадовго:
вчора був ти,
а сьогодні — він.
ніхто не винен, що літо змінюється на осінь
ніхто не винен, що їй потрібен вже не ти…
але навіть у казці є частинка гіркоти,
і навіть там, де щасливе і безтурботне життя
прийде, обов*язково, прийде ця пора,
коли ти зрозумієш, що «любов» твоя — пішла.
можливо, зовсім не любили,
ми просто завжди говорили,
ми цілими днями сміялись
і разом фільми передивлялись.
любов*ю ми звикли називати це,
коли хочеться разом бути і робити все,
коли хочеться цілувати,
хочеться обіймати,
коли хочеться говорити теплі і ніжні слова,
але чому, чому ти думаєш, що любов це була?
кохати — це забути про усіх,
не тільки сьогодні чи завтра,
а забули на довгий вік;
забути все,
віддати часточку себе,
пообіцяти не залишати,
у біді і горі руку допомоги дати.
Любити так, щоб кохання завжди гріло,
завжди приносило насолоду,
а для серця спокій та втіху.
Кохання…
можна вічно говорити,
описувати, усвідомлювати
і, в кінці-кінців, не розуміти.
Проходить все,
змінюється кожної хвилини.
за обрій сонце заходить,
місяць виглядає
закінчується день, але ж потім знову починається
Це життя
сьогодні ти з нею,
а завтра вона уже не твоя,
і проблема не в тому, що щось не так ми зробили,
не щось ми сказали чи якось словом зачепили
до болі…
ні, проблема не в цьому,
проблема в душі:
люди бувають добрі і бувають люди злі.
настільки злі, що не в змозі дійсно покохати.
їм завжди буде чогось бракувати,
їм завжди буде щось не так,
вони завжди шукатимуть нове,
щось інше,
не просте,
і не таке.
зима не завжди
і осінь ця не вічна,
то чому ти гадаєш, що серце від цієї любові повинно було битись завжди й вічно?
Це повторюється,
так життя й триває:
літо за весною,
осінь і зима
життя не стоїть на місці
і, так мовити, «любов» теж підходить до кінця.
якщо постійно смакувати медом,
цілими днями ходити по м*якій землі,
тоді, із часом, стане просто бридко
завжди їсти солоденьке і не бачити під ногами твердості і впевненості у своїй хотьбі.
набридає,
просто вже набридло
вислуховувати постійні істерики, слова брудні
і жити як якась тварина — не бачити, не чути, не говорити
бути поруч тільки,
невже ти думаєш, що людина може от так жити?
ти знаєш, що буває коли собака у неволі?
вона скаженіє, вона гарчить постійно,
зла до людей, що їй настільки рідні
коли відпустять пройтися по дорозі,
побачити життя у вічному русі і у тривозі
вона втече і вже не повернетья додому
для чого?
щоб жити у вічній болі і тривозі?
для чого,
щоб вислуховувати постійні крики?
Людина хоче жити,
просто хоче жити.
хоче розмовляти із людьми,
сміятися, робити безглузді вчинки
і просто йти туди, куди манило її завжди.
якщо ти думаєш, що тобі погано
якщо гадаєш, що життя пройшло,
якщо вважаєщ, що це було марно
і ні грама щастя тобі не принесло —
тоді забудь,
забудь кожну хвилину,
можеш назвати мене цілковитою скотиною,
можеш кожнього дня проклинати,
і жити так, ніби нічого й згадати,
але, це набагто краще,
ніж тобі і мені життя назавжди зруйнувати.
Життя таке,
постійнсть — ненадовго:
вчора був ти,
а сьогодні — він.
ніхто не винен, що літо змінюється на осінь
ніхто не винен, що їй потрібен вже не ти…
0 коментарів