Очі в зоряні ночі

Я дивлюся в небо, так тихо так довго
Воно мов душа,
Затаєна в день та відкрита в ночі
Безліч зірок і стільки ж думок
Охоплює, манить мене, полонить
Здається так близько, от-от дотягнусь
І пальцями до зірок доторкнусь
Та все ж то лиш вітер тривожно щекоче
Я дивлюся в небо, так мовби у очі
Так ніби у душу
Безкрайню, бездонну і недоторканну
Розгледіти хочу все те що таїть
Секунда, дві, три й мене полонить
Той відблиск цяток у моїх очах
Те поле зірок, те море думок.
Дивлюсь я в небо, тихо та довго
Хоч наче так близько, та все ж недосяжно.