чомусь завжди розбиваюсь об стіни
розриваюсь на ножах
й розтікаюсь по ріках
не зважаю на шум
не турбую весну
я одна
і, можливо, і ні
а, можливо, й помру
десь далеко є ти
там
за синім човном
із вітрилами білими
із вітрилами-крилами
десь літаєш у снах
не будуєш ночей
не розбурхуєш хвиль
кажеш «Я утечу»
так багато речей
що не встигла збагнути
й не збагну вже ніколи
так багато моментів
що пройшли крізь обмерзлий туман
ти не спиш ще
і я теж не сплю
ти не помреш
а я, певно, піду…
0 коментарів