Часу спливає кожний раз все більше й більше,
І цей потік чомусь захоплює мене.
І все минає, і все рідше й рідше
Я можу пригадати в давніх спогадах тебе.

Фігури, постаті, численні імена, обличчя
Приходять та зникають як актори застарілого кіно
Й моє життя кудись нестримно мчиться,
Якимсь далеким й неосяжним виглядає так воно.

Проходить час і дорогі моменти
Можливо загубляться в різноманітті днів,
Та найцінніші, найболючіші фрагменти
Залишаться у серці, не сховавши попередніх почуттів.

Яким би радісним не видалось майбутнє
І не зважаючи на чари майбуття,
У кожного із нас й у мене було своє минуле,
Те інше пережите так давно життя.

І часто буде так, що у хвилини ночі,
Коли захочу повернутися назад
Побачу я чиїсь давно забуті очі
І так захочеться почути звук близьких порад.

Без сумніву, час – дещо надпотужне
І блиск очей можливо витре з спогадів моїх,
Але є дещо інше, дещо всемогутнє –
Це моє серце, яке містить найцінніших всіх.

І знаю, що не зможу у цей час полегшено зітхнути,
І заспокоїтись не зможу в ці секунди забуття,
Адже так важко людям іноді збагнути
Чому минулим стало ще колись настільки дороге життя.

Та не зважаючи на це, час йтиме, йтиме
Й вестиме він одвічну боротьбу
Де серце швидкоплинний час зустріне
Й намагатись буде завершити за спогади війну.

Анастасія Боднарук