Як і завжди про любов

Чому знову розходяться люди,
не зумівши щиро любить?
Розбігаються в просторі вулиць
забуваючи серце на мить.

У гарячих, розпачливих спогадах
все знаходять відраду душі.
І навколо місця всі і обриси
вибудовують образ хмільний.

Того часу, як ми ще не змучені,
а щасливі до бісу близькі.
Пізнаємо все більш один одного,
помічаємо кожну з дрібниць.

Проте час передбачити складно-
А майбутнє людей поготів,
Перетворюємсь ми в безталанних
хто безцінний скарб упустив.

Як же сумно- тепер ми не бачимось
І дзвонити, немає причин.
Тому, болі свої не виказуєм
залишаємось горді й німі.

Інколи, хочу тебе я побачити
Інколи голос почути в пітьмі,
та по різні ми барикади вже
і тепер не зустрінемось, Ні.

Чому знову розходяться люди,
не зумівши щиро любить?
Бо проймаються страхом минулого
Віднайти але загубить…