Після неочікуваної п’янки в п’ятницю, нам дуже хотілось відпочити.
А відпочинок наш був доволі особливим – ми лежали по своїх ліжках і гортали новини в контакті, ніби чекаючи якоїсь пожежі чи потопу, яка б змусила нас встати з залежаних місць.
Все-таки знайшовся детонатор який вивів нас зі «стану медуз» – рецепт піци, який був пересланий сусідом на мою сторінку.
Немає нічого смачнішого ніж піца з м’ясом та жінкою, тому я запросив стару подругу. Вона, звичайно ж, принесла нам ящик пива, який, хоч при мої гіперболічні насмішки — виявився замалим для мого настрою.
Дівчина прийшла, як завжди – неповторна. Коричнева суконка до колін, з під якої виглядали звабливі колготи імітовані під французькі чулки. З під кофтини на нас дивився чорний бюстгальтер. Він частіше дивився в мої очі, ніж я в ЇЇ.
Хороша вона, подруга. Ночує в нас, ми в неї, хоча й лиш ночуємо а не спимо. Хоча й мою голову детонують такі думки, часто. І такі ж думки часто читаються в її діях. Вона вміє мене спокусити, я вмію піддатись. Але ні до чого це не доходить. Часом, вона просто маніпулює мною, прикладаючи свою красу та солод голосу. Я це розумію, але піддаюсь. Подобається все-таки це. Ми навіть спали раз в її ліжку, і найінтимніше що було – це як вона будила мене, лоскотом по спині. Чи може мій поцілунок до її щоки перед сном, який ненароком потрапив у шию, мені все одно.
Вона прийшла з песиком. Мій сусід був настроєний проти нього, хоча чомусь знайшов з твариною спільну мову.
Я закінчив з обома пляшками пива швидше ніж вони з першою. З моїм мозком було теж скінчено. Але то була не біда, бо я звик говорити мало і влучно, звик не показувати людям ні свої почуття, ні думки, взагалі ховати лице від світла розжарювальних ламп.
Після винищення всієї їжі ми кілька раз покурили, потім валялись в ліжку, кепкуючи з собаки, який катався сракою по нашому килиму, що не могло не викликати у нас сміху.
Вона потягувалась за собакою, а я милувався її руками. Вона говорила до пса і я насолоджувався її голоском. Вона піднімалась до собаки і я зазирав у її спідницю. Потім вона лягла між мною і сусідом притулившись до холодної стіни покритої радянським пильним килимом. Я бачив її шию. Мені здавалось, якби не мій сусід я б уже вціпився в неї, тобто в спину, хоча яка до біса різниця.
Ось вона викликає таксі, чи то для себе чи то для пса. Звичайно ж, ніхто з них у нас не залишиться.
Дивна все-таки штука – молодість. Ведем себе неймовірно ексцентрично, хоча й ховаємо все що всередині. Від подруг, від сусідів, від самих – себе.
Мить – і двері зачинені. Ні волосинки, ні шерсті на пам’ять.
Традиційне повідомлення хвилювання за безпеку:
«** ***** 23:44:07
будеш дома або готова — відпишеш
***** 23:55:56
Я вже вдома)
** ***** 23:58:15
ти будеш займатись тим чим я думаю?
***** 00:00:23
Нііі)
Залишу це на завтра»
А відпочинок наш був доволі особливим – ми лежали по своїх ліжках і гортали новини в контакті, ніби чекаючи якоїсь пожежі чи потопу, яка б змусила нас встати з залежаних місць.
Все-таки знайшовся детонатор який вивів нас зі «стану медуз» – рецепт піци, який був пересланий сусідом на мою сторінку.
Немає нічого смачнішого ніж піца з м’ясом та жінкою, тому я запросив стару подругу. Вона, звичайно ж, принесла нам ящик пива, який, хоч при мої гіперболічні насмішки — виявився замалим для мого настрою.
Дівчина прийшла, як завжди – неповторна. Коричнева суконка до колін, з під якої виглядали звабливі колготи імітовані під французькі чулки. З під кофтини на нас дивився чорний бюстгальтер. Він частіше дивився в мої очі, ніж я в ЇЇ.
Хороша вона, подруга. Ночує в нас, ми в неї, хоча й лиш ночуємо а не спимо. Хоча й мою голову детонують такі думки, часто. І такі ж думки часто читаються в її діях. Вона вміє мене спокусити, я вмію піддатись. Але ні до чого це не доходить. Часом, вона просто маніпулює мною, прикладаючи свою красу та солод голосу. Я це розумію, але піддаюсь. Подобається все-таки це. Ми навіть спали раз в її ліжку, і найінтимніше що було – це як вона будила мене, лоскотом по спині. Чи може мій поцілунок до її щоки перед сном, який ненароком потрапив у шию, мені все одно.
Вона прийшла з песиком. Мій сусід був настроєний проти нього, хоча чомусь знайшов з твариною спільну мову.
Я закінчив з обома пляшками пива швидше ніж вони з першою. З моїм мозком було теж скінчено. Але то була не біда, бо я звик говорити мало і влучно, звик не показувати людям ні свої почуття, ні думки, взагалі ховати лице від світла розжарювальних ламп.
Після винищення всієї їжі ми кілька раз покурили, потім валялись в ліжку, кепкуючи з собаки, який катався сракою по нашому килиму, що не могло не викликати у нас сміху.
Вона потягувалась за собакою, а я милувався її руками. Вона говорила до пса і я насолоджувався її голоском. Вона піднімалась до собаки і я зазирав у її спідницю. Потім вона лягла між мною і сусідом притулившись до холодної стіни покритої радянським пильним килимом. Я бачив її шию. Мені здавалось, якби не мій сусід я б уже вціпився в неї, тобто в спину, хоча яка до біса різниця.
Ось вона викликає таксі, чи то для себе чи то для пса. Звичайно ж, ніхто з них у нас не залишиться.
Дивна все-таки штука – молодість. Ведем себе неймовірно ексцентрично, хоча й ховаємо все що всередині. Від подруг, від сусідів, від самих – себе.
Мить – і двері зачинені. Ні волосинки, ні шерсті на пам’ять.
Традиційне повідомлення хвилювання за безпеку:
«** ***** 23:44:07
будеш дома або готова — відпишеш
***** 23:55:56
Я вже вдома)
** ***** 23:58:15
ти будеш займатись тим чим я думаю?
***** 00:00:23
Нііі)
Залишу це на завтра»
0 коментарів