Володимиру Висоцькому

Таке життя жорстоке й непокірне.
Як не як, а все ж одне воно.
Митець-це птах, що намочивши пір'я
З вершини стрімко падає на дно.

Як смішно.Ні.Тут мабуть не до сміху.
Тут навіть `усмішки німої не бул`о
А скільки було штормів, скільки віхол.
Кіно-життя, життя-це теж кіно.

Панове генії, як вартові народів.
Святі посланці, вершники пера.
Доля біди, біди не відводить.
А решта-слава… слава і слов` а.

Таке життя сліпе й зарозуміле.
Бери що хоч, лишень до каси донеси
Десь уже просвітлення біліло.
...І раптом смерть-прискіпливий касир.