Через сад і роздоріжжя
повз колосся й стигле збіжжя
поспішав смаглявий вечір.
Ніби вітер, що за плечі
непомітно обіймає,
День у день кудись гасає.
Вечір йде повільним кроком
не мина...
Сказать сумую — не сказать нічого.
В кайдани туга вже давно взяла.
Ти дар від долі, ти даний Богом,
Ти моя муза з джерел життя.
Здається гори летять у море
І небо гасне у чорних хмарах,...
Чому так сумно стало між людьми?
Чому при зустрічі вже не сміються очі?
Життю радіти перестали раптом ми.
Не можем, мабуть, або і не хочем.
А осінь грається із вітром у квача
Й під ноги...